20

(Леона)

Я поверталася з університету абсолютно виснажена й роздратована. Цей день перетворився на суцільне пекло.

Паскудна зведена сестричка зі своїми подружками знатно діставала мене від самого ранку. Іра вже встигла всім у найдрібніших деталях і, звісно ж, у власному перекрученому світлі переповісти історію про мій похід до салону краси.

Цілий день ця свора зміюк знущалася з мене, тикаючи пальцями й голосно сміючись на увесь коридор:

— Наша Льоня вже клянчить гроші на манікюр просто на вулиці! Самій не соромно, а?

— Ні, ну це звісно похвально, що ти нарешті вирішила зайнятися своїм зовнішнім виглядом і хочеш перестати виглядати як бомжиха... Але жебракувати й випрошувати гроші в чужих людей — це вже занадто!

— Хлопці, увага! — верещала одна з Іриних подружок на весь хол. — Можете просити в Льоні послуги в обмін на перукаря та манікюр! А за шмотки вона взагалі, може, щось ду-у-уже цікаве для вас зробить!

Не маючи жодних сил огризатися й вступати в цей брудний конфлікт, я просто мовчки зібрала свої зошити, пересіла на найвіддаленішу парту й на перервах старалася навіть не виходити в коридор, аби лишень не перестрівати цих шавок.

Тому коли я нарешті прийшла додому й побачила мачуху, яка стояла в передпокої, уперши руки в боки, я лише втомлено закотила очі. Я хотіла мовчки прослизнути у свою кімнату, але Оля миттєво перегородила мені дорогу й люто зашипіла:

— Ти, ідіотко! Якщо ти ще бодай раз будеш когось в універі налаштовувати проти моєї доньки — я тобі влаштую таке життя, що мало не здасться!

— Взагалі-то, це Іра цілий день сміялася з мене зі своїми подружками! — спробувала я захиститися, відчуваючи, як від образи стискається горло.

Але Оля й слухати мене не хотіла. Вона зневажливо пирхнула:

— Не треба мені тут брехати й корчити з себе бідну жертву! Всі ми чудово знаємо, як ти вмієш вдавати із себе нещасну та затюкану! Але мене ти довкола пальця не обведеш! Іди роби домашнє завдання, а потім треба сходити по магазинах і приготувати вечерю. І ніяких більше гульок! Поки не усвідомиш, як треба ставитися до власної сім'ї та до сестри, які тобі бажають лише добра, — на вулицю не підеш. Сидітимеш удома й робитимеш справи!

— Але... — спробувала було заперечити я.

— Ніяких «але»! — відрізала мачуха, піднявши палець. — Сидітимеш удома й навчатимешся. Це куди краще, ніж байдики бити!

З цими словами вона розвернулася й покрокувала до своєї спальні.

У цей самий момент у моїй сумочці тихо пілікнув телефон. Я швидким рухом дістала його й глянула на екран.

Повідомлення від Даміра: «Зустрінемось сьогодні о 18:00».

Серце чомусь миттєво застрибало швидше, а в грудях тепло тьохнуло. Мені неймовірно, просто божевільно хотілося піти на зустріч із цим чоловіком... Але ж Оля щойно прямо сказала, що я сидітиму під замком.

«Ну нічого, якось виберуся», — вирішила я.

Спочатку треба було закрити всі побутові питання, аби не давати їм зайвого приводу для скандалу. Я схопила пакети й вискочила до найближчого супермаркету. Натягнувши капюшон, я швидко бігала між рядами, кидаючи в кошик усе за списком: свіжі овочі для салату, шматок курячого філе, сметану, гречку та хліб. Довелося трохи постояти в черзі на касі, підраховуючи кожну хвилину, після чого я майже бігом повернулася до будинку.

На кухні робота кипіла: я почистила й замаринувала м'ясо, поставила варитися гарнір, швидко накришила салат і вимила за собою весь посуд.

Коли вечеря була готова, я піднялася до себе й узялася за конспекти. Проте інформація проходила абсолютно повз мій мозок. Думки літали десь дуже далеко. Я постійно дивилася на годинник і гарячково мізкувала, як непомітно вибратися з будинку.

І тут мені посміхнулася справжня удача. До нашої квартири зайшла сусідка з третього поверху, тьотя Валя. Вона дзвінко постукала й прямо з порога голосно мовила до Олі:

— Олюсю, привіт! Слухай, забігай до мене на каву прямо зараз! Мій же з плавання повернувся, привіз із закордонного рейсу справжнє диво — маленьку мавпочку!

— Та ти що? Мавпочку? — зацікавлено визирнула з кімнати мачуха.

— Та я тобі кажу! Вона така розумна, ти не уявляєш! Вона навіть сама прати одяг порошком у мисці вміє, уявляєш?! Ходімо, подивишся, бо я сама в шоці!

— Ого... Ну ходімо, це треба побачити, — защебетала Оля, миттю забувши про свій контроль.

Тільки-но за мачухою зачинилися вхідні двері, я зрозуміла: це мій шанс. Не втрачаючи ні секунди, я скинула хатній одяг, швидко вдягла сукню, схопила сумочку й навшпиньках вискочила в коридор. Але тільки-но моя рука торкнулася дверної клямки, як із вітальні пролунав отруйний голос Іри:

— Так-так-так... I куди це ми зібралися?

Я завмерла й повільно повернулася. Зведена сестра стояла, спираючись про одвірок, і зловтішно посміхалася.

— Не твоя справа, — відрізала я, стараючись, щоб голос не тремтів.

— Ну, може й не моя, — протягнула Іра, розглядаючи свій свіжий манікюр. — Але мамі буде дуже цікаво дізнатися, куди це ти намилилася, незважаючи на її пряму заборону.

— Я... я просто забула купити в магазині вершкове масло! — вигадала я на ходу перше, що спало на думку.

І не чекаючи, поки вона щось відповість чи побіжить кликати матір, я рвучко відчинила двері, вискочила на сходову площадку й кулею прослизнула вниз по сходах.