19

(Дамір)

Трохи охолонувши надворі, я повернувся до зали. Спершу взагалі думок не було тут лишатися — кортіло сісти в авто й поїхати геть. Проте тверезий розрахунок узяв своє: гості могли неправильно витлумачити мій раптовий відхід, а зайві плітки шкодили бізнесу. Конфлікти на публіці мені були ні до чого.

Присівши на шкіряний диван у напівтемній зоні відпочинку, я повільно покрутив у руках келих, спостерігаючи за гостями. Люди розбилися на невеликі купки, жінки гучно сміялися, у повітрі плавала легка, ненав’язлива фонова музика.

— О, привіт, Даміре! Сумуєш? — пролунав поруч оксамитовий голос.

На диван біля мене опустилася Ліна — донька одного з ключових бізнес-партнерів. Сьогодні вона очевидно постаралася над своїм виглядом: пухкі губи були густо нафарбовані яскравою червоною помадою, а чорна обтислива сукня виявилася настільки короткою, що нахилятися в ній дівчині я б щиро не радив.

— Скоріше не сумую, а відпочиваю, — сухо відповів я, навіть не змінюючи пози.

— Тобі не до вподоби сьогоднішня компанія? — вона нахилилася трохи ближче, обдавши мене дорогими солодкуватими парфумами.

— Останнім часом трохи втомився від гучних вечірок.

— У тебе щось сталося? — у її голосі з’явилися співчутливі нотки, і вона легко поклала долоню мені на коліно.

Я трохи здивувався цьому жесту. Ліна й раніше перетиналася зі мною на світських заходах та спільних відпочинках, але завжди тримала дистанцію й ніколи не переходила особисті кордони.

— Просто забагато справ, — я спокійно поставив келих на столик. — Працюю 24/7, трохи виснажився. Мабуть, варто взяти відпустку й з’їздити кудись перепочити.

Ліна кокетливо поправила пасмо білявого волосся, подалася вперед і граціозним, кошачим рухом поклала другу руку мені на плече, плавно провівши пальцями по тканині піджака:

— Я б тобі порадила полетіти в Іспанію. Сонце, океан — саме те, що треба на заміну нашим тьмяним осіннім пейзажам. Відновиш емоційний стан, відпочинеш... — Вона зробила паузу, подивилася на мої губи й додала з викликом: — Хочеш, можу скласти тобі компанію?

— Ні, дякую, — остудив її я. — Думаю, моя наречена цього не оцінить.

Вона завмерла. Її відшліфований вираз обличчя на секунду заплавав, а очі широко розплющилися:

— Наречена?.. Ти одружуєшся?

— Так. Але без гучного весілля, — спокійно відчеканив я. — Ми з моєю дівчиною вирішили залишити цей момент лише для нас двох.

Ліна на мить зам’ялася, але швидко опанувала себе й усміхнулася ще ширше, випроставши спину. Вона повільно закинула ногу на ногу, розріз сукні загрозливо підскочив вгору, а сама вона нахилилася до мене впритул. Виріз її сукні відкрив настільки глибоке декольте, що перед очима в усій красі опинилися її пишні груди.

— Так це ж навпаки! — тихо засміялася вона, провівши нігтиком по моєму лацкану. — Якщо ти одружуєшся, треба використати дні вільного життя з розумом. Потім такої можливості вже не буде...

Я нахмурився. Ця раптова вистава здавалася абсолютно безглуздою й награною.

— Що відбувається, Ліно? — прямо запитав я, суворо глянувши їй в очі.

— Ти про що? — вона безневинно закліпала віями.

— Мені ввижається, чи ти відкрито заграєш зі мною? Здається, раніше я тебе взагалі не цікавив. То чого раптом? Тим паче, я тобі щойно сказав, що майже одружений.

— Ну... заручений — це ще не одружений, — вона грайливо прикусила губу, але в очах спалахнула невпевненість. — І з чого ти вирішив, що не цікавив? Я вважаю тебе дуже привабливим чоловіком, ти якраз у моєму смаку...

— Досить, — відрізав я, відчуваючи, як закипає роздратування. — Негайно кажи, що відбувається.

Акторка з неї була, м’яко кажучи, посередня. Під моїм важким поглядом її впевненість миттєво розсипалася. Вона нервово сіпнула плечем і розкололася:

— Боже, та твій батько жахливо хвилюється! — видала вона на одному диху. — Він сказав, що ти зібрався одружитися з якоюсь невідомою проходимкою! Знайшов її десь у ресторані! Він буквально благав мене врятувати тебе від цієї фатальної помилки!

— У сенсі — «врятувати»? — перепитав я з крижаною інтонацією.

Ліна спробувала повернути контроль над ситуацією: вона підсунулася ще ближче й подалася до моєї шиї, ніби поправляючи комір сорочки. Її пальці зачепили верхню ґудзик, а погляд став настільки відвертим, наскільки це взагалі було можливо:

— Скажи, хіба я тобі не подобаюся? Якби ми одружилися — ну, нехай навіть за розрахунком, навіть якщо це був би фіктивний союз... наші сім’ї та бізнес від цього тільки виграли б! Ми ж із одного кола, Даміре!

До мене нарешті остаточно дійшов увесь масштаб цієї чудернацької комбінації.

— То це мій батько тебе підіслав? — прямо спитав я.

— Повір, я й сама зовсім не проти такого плану, — ухилилася від прямої відповіді вона, спробувавши знову покласти руку мені на груди.

Я досить м’яко, але беззаперечно перехопив її зап’ястя й зняв її руки з себе:

— Забудь. У мене вже є одна наречена, і друга мені не потрібна. А з батьком я сам поговорю.

Не втрачаючи ні хвилини, злий як чорт, я підвівся й рішучим кроком рушив через зал. Батька я знайшов швидко: він стояв біля фуршетного столу поруч із батьком Ліни, піднявши келих і саме виголошував якийсь дружній тост.

Я підійшов упритул, без церемоній узяв батька під лікоть і подивився на його бізнес-партнера:

— Вибачте, будь ласка. Я заберу батька на хвилину.

— Даміре, що відбувається?! — обурився той, намагаючись висмикнути руку. — Я, взагалі-то, розмовляю!

— Всього хвилина. Вибачте нас, ми зараз підійдемо, — відкарбував я для його співрозмовника й силою відвів батька вбік, за найближчу колону.

Як тільки ми опинилися у віддаленні від чужих вух, я нахилився до нього й люто зашипів:

— Ти що, підіслав до мене Ліну, щоб вона мене звабила і я відмовився від одруження з Леоною?! Вибач, тату, але це вже переходить усі розумні межі! Ти зовсім з глузду з’їхав?!

Батько скривився від моєї напористості, але навіть не подумав вибачатися. Його обличчя налилося червоним: