18

(Дамір)

Вийшовши з вбиральні, я мимоволі скривився від вибуху галасу, музики й гучного сміху, що лунали з головного залу. Повз мене проходив офіціант із тацею — і я на ходу перехопив келих із напоєм.

Чорт забирай, у мене не було жодного бажання стирчати на цьому дні народження серед купи лицемірних масок. Але й сваритися з батьком через такі дрібниці я не хотів.

Спіймавши ще одного офіціанта, я взяв маленьку канапку, щоб закусити, і вже збирався поволі рухатися до залу, як із бокового коридору пролунав знайомий голос:

— Сину, можна тебе на хвилину?

Я обернувся. Батько кивнув у бік напівтемної, порожньої кімнати відпочинку.

— Так, звісно, — відповів я й пройшов слідом за ним, зачиняючи двері, аби відсікти основну хвилю шуму.

— Дякую, що прийшов, сину, — батько поправив манжети піджака, оглядаючи мене. — Нам зараз треба активно налагоджувати зв'язки. Ти й сам знаєш, що той контракт нам просто кров з носу необхідно підписати.

Я зробив ковток напою й знизав плечима:

— Взагалі-то, я б волів бути присутнім на подібних заходах зі своєю офіційною нареченою.

Батько на секунду промовчав, уважно, важко подивившись мені в очі, а потім стишив голос і мовив:

— З приводу цього... Я не хотів казати цього при дівчині, але, сину... Подивився я на цю твою Леону. Не думаю, що тобі варто на ній одружуватися.

Я підняв брову, щиро здивувавшись такому повороту. На секунду навіть трохи розгубився від цієї зухвалості:

— Тобто не варто? На вечері все було чудово. Ти сам сказав, що вона тобі сподобалася, поставив їй купу запитань і дізнався все, що хотів. Що змінилося?

— Саме так, сину, — батько склав руки на грудях, і в його голосі з'явилися повчальні, зверхні нотки. — Повір мені, я багато чого бачив у цьому житті й таку, як твоя Леона, бачу наскрізь. Вона, звісно, виглядає дуже милою, скромною й вихованою. Але це все — просто професійна акторська гра. Вона просто хоче причепитися до тебе міцніше, запхати руки в твої кишені й потім досхочу користуватися твоїми грошима.

Усередині в мене миттєво закипіла лють.

— Я не розумію, що тебе не влаштовує! — роздратовано відрізав я, ставлячи келих на ближчий столик. — Я привів дівчину познайомити зі своїм батьком. Вона чесно відповіла на всі твої допити. Вона гарна, розумна, пристойна. Що конкретно тебе в ній не влаштувало?!

Батько почав помітно дратуватися від моєї впертості, його обличчя похмурніло:

— Я навів про неї довідки, Даміре! Вона працювала звичайною офіціанткою в тому ресторані, де ти святкував свій День народження!

— Так, вона була там офіціанткою! — перебив його я, крокуючи вперед. — І що з того?! Вона працює, тому що не хоче постійно тягнути гроші з батька! Вона хоче сама оплачувати своє навчання, закривати власні потреби, розвиватися й бути самостійною! Це абсолютно нормально, доросло й навпаки похвально!

— Та ти що, не розумієш?! — батько вже не витримав і підвищив голос. — У жодній пристойній, нормальній сім'ї батьки б не дозволили доньці горбатитися офіціанткою! Вона явно з бідної, неблагополучної родини. Побачила багатого мужика й миттю вирішила його собі захапати! Прикидається овечкою милою та чарівною, а сама вже давно все прорахувала на п'ять кроків уперед!

Мене просто накрило хвилею люті. Навіть попри те, що наш шлюб із Леоною був суто фіктивним і діловим, я був категорично не згоден із такою мерзенною характеристикою. Вона не заслужила таких брудних слів. А головне — батько ж, біс його, геть нічого не знав про фіктивність! Для нього це був мій свідомий вибір.

Я ступив до нього впритул, пропалюючи його важким, суворим поглядом:

— Я кохаю Леону. Я впевнений у ній на всі сто відсотків і повністю їй довіряю. Вона прекрасна, чиста людина з високими моральними цінностями. І точно не тобі розповідати мені про чесність та благопристойність!

— Даміре, одумайся, ти... — спробував було заперечити батько, піднявши вказівний палець.

— Я не дозволю так казати про свою кохану жінку! — викарбував я кожне слово, холодним тоном ріжучи повітря. — На цьому наша розмова закінчена.

Я психанув, крутнувся на каблуках і широким кроком вийшов із кімнати, грюкнувши дверима й залишивши батька в повній самоті.

Клацнувши запальничкою на ходу прямо в коридорі, я покрокував до виходу на вулицю. Треба було вийти на свіже повітря і трохи вгамувати запал. Думка про те, що втручання батька в моє особисте життя вже переходить геть усі розумні та допустимі межі, не давала мені спокою.