17

(Леона)

Вечеря з батьком Даміра залишилася позаду, і напруга, яка сковувала мене цілий вечір, нарешті спала.

— Ну так, все поки що складається дуже добре, — м'яко відповіла я, поправляючи край сукні. — Здається, я сподобалася твоєму батькові.

Дамір трохи повернув голову в мій бік, тримаючи одну руку на кермі:

— Чесно кажучи, я сам не очікував від нього такої зустрічі. Думав, буде якийсь підступ чи допит із пристрастю.

Він на секунду задивився на мене, ніби обмірковуючи якісь власні думки, а потім раптом мовив набагато тихішим, щирішим тоном:

— Батько... він зовсім не такий, яким був мій дідусь. З дідусем у мене завжди були набагато тепліші й ближчі стосунки, ніж із рідним батьком. Він був неймовірно розумним, справедливим чоловіком. Завжди підтримував мене, давав дійсно мудрі поради й ставився до мене з особливим теплом.

Я уважно слухала його, відчуваючи, як між нами тане якась невидима стіна. У його голосі чулася така щира туга, що я мимоволі згадала про своє власний біль.

— Я тебе розумію... — тихо відгукнулася я, опустивши погляд на свої зчеплені пальці. — Моя мама теж була неймовірно доброю. Вона так сильно любила мене й Марка... Мені досі боляче від думки, що її більше немає поруч. Це якась зяюча порожнеча всередині.

Дамір мовчки простягнув руку й накрив мої пальці своєю широкою, теплою долонею, легенько стиснувши їх.

— Мені шкода, Леоно, — тихо мовив він.

Це був такий простий, але щирий жест підтримки. Я подивилася на наші зчеплені руки й раптом згадала про саму суть нашої угоди:

— Знаєш... То виходить, цей фіктивний шлюб потрібен був заради фонду, який створив саме твій дідусь?

— Так, — кивнув Дамір. — Але єдине, чого я так і не зміг зрозуміти — це навіщо він взагалі вписав у заповіт цю умову зі шлюбом для передачі прав над трастом. І найголовніше: до самої його смерті я про це навіть не здогадувався. Ця вимога відкрилася лише тоді, коли нотаріус зачитав заповіт.

Мені раптово й неочікувано сподобалася ця розмова. Було дивно, але мені чомусь дійсно подобалося просто сидіти з цим зазвичай суворим і владним чоловіком у напівтемному салоні машини, слухати його й ділитися чимось особистим.

— Можливо... — я трохи нахилила голову, висловлюючи здогадку, — він просто дуже хвилювався за твоє особисте життя? Бачив, що ти постійно занурений у бізнес, у справи, і боявся, що ти так і залишишся самотнім?

Дамір потиснув плечима, але в його очах промайнула мимовільна задумливість:

— Можливо, так воно й було. Тепер я вже навряд чи розгадаю цю його таємницю.

Поки ми так сиділи в тиші, у кишені його піджака раптово задзвонив телефон. Дамір дістав апарат, подивився на екран і відповів. Це виявився його батько.

Розмова була короткою й діловою — йшлося про якусь майбутню вечірку чи то день народження когось із знайомих.

— Добре, я буду, — сухо відповів Дамір і скинув виклик.

Він сховав телефон, повернувся до мене, і на його обличчі з'явилася легка, ледь помітна посмішка. Чоловік хитро підморгнув мені й мовив:

— Ну що, принцесо, давай нарешті довеземо тебе додому?