16

(Леона)

Отримавши від Даміра коротке, сухе повідомлення про те, що в п'ятницю нам необхідно зустрітися та познайомитися з його батьком, я на цілий тиждень втратила спокій. Навіщо знайомитися з батьком, якщо наш шлюб — суто фіктивна угода?!

У голову завзято лізли найгірші припущення: швидше за все, майбутній «свекор» просто хоче особисто перевірити, чи не якась я аферистка або мошенниця, яка вирішила підібратися до їхніх статків, вкрасти гроші чи відсудити майно Даміра. Вирішивши, що найкраща моя зброя — це щира, приязна та дружелюбна поведінка, яка б переконала чоловіка в моїх абсолютно чистих намірах, я почала збиратися.

Вдяглася скромно, але зі смаком: обрала просту лляну блузку й бежеву юбку-олівець, акуратно вклала волосся та зробила легкий, ненав'язливий макіяж.

Коли я спустилася, Дамір уже чекав біля машини. Він, за звичкою, галантно відчинив мені дверцята та допомог сісти всередину.

— Ну що, готова? — запитав він, заводячи двигун.

— Ну... наче так, — невпевнено мовила я, зсунувши брови.

Після тривалої паузи Дамір помітно напружився, міцніше стиснув кермо й тихо промовив:

— Я тобі цього не сказав у повідомленні... Розумієш, справа в тому, що батько не має знати, що наш шлюб фіктивний.

Я широко відкрила очі від шоку:

— Як це — не має знати?! Ти що, йому не сказав?!

— У мене з батьком складні, непрості стосунки, — пояснив Дамір, не відриваючи погляду від дороги. — Якщо він упреться рогом проти цього шлюбу, то може передати інформацію юристам трасту, і тоді передачу прав на фонд буде просто заблоковано.

— Він, напевно, дуже хвилюється за тебе... — м'яко мовила я, розглядаючи його суворий профіль.

— Він просто звик усе контролювати, — відрізав Дамір. — Після розлучення він залишився зі мною й, як міг, виховував сам. Намагався дати належну освіту та привити правильні цінності й звички.

— А де твоя мати? — обережно спитала я. — Хіба ти з нею взагалі не спілкуєшся?

— Після розлучення вона просто зникла, — із сухою гіркотою відповів він. — Навіть не намагалася більше вийти на зв'язок або якось поспілкуватися зі мною. Я виявився їй непотрібен.

Серце стиснулося від співчуття. Піддавшись внутрішньому поклику, я м'яко поклала свою долоню на його руку:

— Мені дуже шкода, Даміре...

Він на мить затримав погляд на моїй руці, а потім промовив:

— Я дуже прошу тебе вдати перед батьком, що наші стосунки справжні.

— І що ж я маю робити? — збентежилася я.

— Ми маємо називати одне одного «коханий» і «кохана». Якщо батько запитає, як познайомилися — краще сказати, що десь у кафе. Можливо... тобі навіть доведеться потерпіти, якщо я поцілую тебе один раз у щоку.

Я затамувала подих, але після короткої затримки тихо видихнула й насмішливо усміхнулася:

— Ну... це я зможу потерпіти, — і тихенько засміялася, збиваючи напругу.

Дамір злегка розслабився й навіть посміхнувся куточками губ:

— Дякую за розуміння, моя наречено. Я й не знав, що в тебе є почуття гумору. Це плюс.

— Жартувати, втім, при твоєму батьку краще не треба, — посміхаючись, додала я.

Невдовзі ми приїхали до розкішного маєтку. Батько Даміра зустрів нас сам — на диво, замість служниці. Він провів нас у простору їдальню, де вже був накритий багатий святковий стіл із вечерею.

Статний, імпозантний чоловік уважно подивився на мене й тепло усміхнувся:

— Ну що ж, майбутня невістко, приємно з тобою познайомитися! — поважно промовив він. — Звісно, це все дуже швидко, я й не очікував, що в Даміра є дівчина... Але я дуже радий за нього. Мене звати Олександр Рядовський.

Почувши його прізвище я мимовільно прислухалася. Воно здалося мені дивно, тривожно знайомим... Але роздумувати не було коли.

— Дуже приємно, мене звати Леона, — ввічливо відповіла я, трохи трохи бентежучись під його проникливим поглядом.

— Дуже гарне ім'я, Леоно, — доброзичливо кивнув господар і жестом запросив нас до столу.

Коли ми сіли за вечерю, Олександр влаштував мені справжній м'який допит, ненав'язливо перевіряючи кожну деталь:

— Леоно, а чим займаються ваші батьки? — з цікавістю спитав Олександр, відрізаючи шматочок запеченого м'яса. — Дамір розповів, що ти дуже вихована дівчина, але про сім'ю ні слова не обмовився.

— У мене дуже проста, але чудова сім'я, — виважено відповіла я, згадуючи поради Даміра. — Батьки завжди вчили мене чесності та працелюбності. Для них було головне — це затишок і щирість у стосунках.

— Це чудово, — кивнув господар столу. — Зараз це рідкість. А де ж ви познайомилися з моїм сином? Він у мене такий заклопотаний роботою, що я взагалі не уявляв, що він знайде час на особисте життя.

Дамір миттєво підхопив розмову, обережно накриваючи мою долоню своєю:

— Усе сталося дуже випадково, тату. Ми перетнулися в одному затишному кафе в центрі. Леона сиділа за столиком, пила каву, а я зрозумів, що не можу пройти повз її посмішку.

Я відчула, як щоки починають тліти від цієї нахабної вигадки, але змусила себе ніжно посміхнутися Даміру й тихіше мовила:

— Так, коханий... Ти тоді був такий наполегливий, що я просто не мала шансів відмовити тобі в знайомстві.

Дамір у відповідь м'яко всміхнувся, відсунув тарілку й вишукано наклав мені трохи ніжних овочів:

— Спробуй це, кохана, це саме так, як ти любиш.

— Дякую, любий, — з тихим трепетом відповіла я, приймаючи тарілку.

Раптом Дамір невимушено перемістив свою гарячу долоню прямо мені на коліно! Від цього раптового, владного доторку я внутрішньо вся здригнулася, а мої щоки спалахнули густою фарбою. Я спробувала непомітно зиркнути на нього, але Дамір лише впевнено стиснув моє коліно й продовжив говорити з батьком як нічого й не було.

— Бачиш, тату, Леона не просто красива, вона неймовірно добра, чуйна та чарівна дівчина, — м'яко говорив Дамір, дививлячись на мене з такою глибиною в очах, що в мене перехопило подих. — Мені з нею дуже пощастило.

І в цей момент Дамір повільно нахилився до мене й... ніжно поцілував у скроню.