14

(Леона)

Щоб не зіпсувати мачусі настрій і уникнути чергового скандалу, я вирішила швиденько перевдягнутися у свій звичний домашній одяг і піти зробити хатні справи. Зайшовши на кухню, я засукала рукави й прийнялася за гору посуду, яка назбиралася в раковині.

Якраз домивала останню тарілку, коли в коридорі пролунав звук замка, і до квартири гучно зайшли Оля з Іркою. Вони жваво й емоційно обговорювали якийсь новий фільм, на який щойно ходили в кінотеатр, голосно сміючись на весь передпокій.

Я витерла руки рушником і спробувала тихенько прошмигнути у свою кімнату, поки вони роздягалися. Але непомітно вислизнути не вдалося.

— О, дивіться, хто тут, — хмикнула Ірка, але раптом її погляд перевівся на мою голову, а потім нижче — на мої руки. Вона аж замружилася, уважніше вдивляючись: — Зачекай... А що це в тебе з волоссям? Мамо, ти тільки подивися!

Мачуха миттєво відволіклася від сумочки й впилася в мене суворим, підозрілим поглядом.

— Це що ще таке? — Оля підійшла ближче, склавши руки на грудях. — Звідки зачіска? Волосся блищить, вкладене... І манікюр?! Ти де була взагалі, я не зрозуміла? На які такі гроші ти по салонах вештаєшся?!

У мене все в шлунку стиснулося, але я швидко зорієнтувалася й випалила заздалегідь вигадану відмазку:

— Це... це мама моєї подруги. Їй поталанило, вона отримала гарну премію й вирішила зробити нам з Лерою приємне, витративши частину грошей. Вона сама забрала нас і оплатила нам похід у салон, щоб ми гарно провели час.

Ірка лише роздратовано фиркала, розглядаючи мій новий манікюр із явною заздрістю, а ось на мачуху ця відповідь подіяла трохи охолоджуюче. Її первинний напад люті трохи вщух, але обличчя все одно перекосилося від глибокого невдоволення.

— Ще цього не вистачало! — обурено сплеснула долонями Оля. — Ти що, зовсім мізків не маєш?! Тепер через тебе люди думають, що ми якась злиденна сім'я жебраків чи канюків! Ходиш там, випрашуєш у чужих матерів, щоб тобі манікюр оплатили й зачіску зробили! Що про нас люди скажуть?! Що ми тебе не годуємо й не вдягаємо?!

— Я нічого не випрашувала, правда, — почервонівши від образи, але намагаючись говорити максимально спокійно, почала запевняти її я. — Це була абсолютно її ініціатива. Вона просто хотіла зробити нам із подругою сюрприз...

— Забирайся з моїх очей, ідіотко, — роздратовано вигукнула мачуха, розвертаючись до дзеркала. — Щоб я більше такого не чула!

Я не стала чекати другого запрошення й миттю зачинилася у своїй кімнаті.

Опершись спиною про двері, я важко видихнула й приклала долоню до грудей, де шалено калатало серце.

Боже, яка ж я щаслива, що здогадалася швиденько сховати всі ті коробки й пакети з речами та новим телефоном! Якби вона побачила хоч один брендовий пакет або той смартфон, у будинку зчинився б такий вибух, що мене б просто вигнали на вулицю.

Трохи заспокоївшись, я підійшла до шафи й обережно відчинила дверцята, розглядаючи свої нові речі, заховані в найтемнішому кутку.

У голові мимоволі виникли думки про Даміра та нашу майбутню поїздку до РАЦСу. Цiкаво, як взагалі відбуватиметься наш розпис? Це ж просто формальність, фіктивний шлюб... Чи треба мені одягати якусь особливу, білу сукню?

Мої пальці несміливо торкнулися ніжного сатину. Серед купленого сьогодні одягу в шафі лежала неймовірно гарна біла сатинова сукня — елегантна, лаконічна, яка так ідеально сіла по моїй фігурі в примірочній.

«Навіть якщо це просто контракт на пів року...» — тихо подумала я, розглядаючи тканину. Мені все одно дуже хотілося виглядати перед своїм фіктивним нареченим презентабельно, гідно й красиво. Щоб йому не довелося червоніти за свою «дружину».