12

(Дамір)

Щоб дівчині не довелося самотужки плентатися через усе місто, я вирішив заїхати за нею прямо під будинок.

Опинившись у її дворі, я коротко маякнув їй на мобільний і зачекав. За пару хвилин прийшло повідомлення:

"Я вже майже готова, скоро виходжу."

Коли Леона з'явилася на порозі під’їзду, я одразу помітив, як вона нервово, з побоюванням оглядається на верхні вікна. Вона явно боялася, що мачуха засіче її й влаштує допит.

Я спіймав себе на думці, що мене починає щиро бісити ця практично незнайома мені жінка. Як можна так пригнічувати дівчину й тримати її в постійному страху?

Вийшовши з авто, я відчинив перед нею двері. Леона скромно сіла на переднє пасажирське сидіння, ніяково склавши руки на колінах і опустивши погляд. Я зачинив двері, сів за кермо й вивернув на головну дорогу.

— Мачуха думає, що я поїхала гуляти з подружкою в парк, — раптом тихо мовила вона, роздивляючись власні пальці.

Я коротко зиркнув на неї через дзеркало:

— Чому ти просто не поставиш її на місце? Ти ж доросла дівчина.

— Батька немає вдома, — Леона важко зітхнула. — Будь-яка спроба заперечити закінчиться лише скандалом і новими заборонами. А я відповідаю за Марка, я обіцяла це мамі.

— Але чому ти не розшевелиш батька й не розкажеш йому все, як є? — я постукав пальцями по керму. — Це ж не жарти. Це серйозні речі. Твій батько має знати, з якою гадиною він одружений.

— Я не хочу знову бачити його в депресії, — у її голосі прорізався біль. — Він ледве виборсався з того пекла після смерті мами. Якщо я зараз усе руйнуватиму, йому знову стане зле.

Я лишень похитав головою, але сперечатися далі не став.

За п'ятнадцять хвилин я припаркувався в центрі біля великого торгівельного комплексу, де розташовувалися бутики одягу, взуття та білизни. Ми зайшли у перший преміальний магазин одягу. Побачивши цінники на вітринах, Леона перелякано зупинилася, потягнувши мене за рукав:

— Даміре, ні! Це... це занадто дорого! Подивися на ціни, тут один светр коштує як мої витрати на місяць. Мені це не потрібно.

— Ми це вже обговорювали, — я м'яко, але непохитно опустив її руку й віддав продавчині цілий оберемок речей. — Ти станеш моєю дружиною. Перестань дивитися на цінники й іди в примірочну. Приміряй ось ці светри і цю зелену шовкову сукню.

Вона покірно пішла міряти все, що я передавав через консультантів. Я особисто підібрав для неї кілька базових комплектів, пару шкіряних сумочок та якісне взуття замість її старого, пошарпаного.

Коли ми зайшли до відділу білизни, Леона взагалі застигла біля входу, почервонівши до кінчиків вух.

— Що ми тут робимо?.. — пошепки вихопилося в неї. — Я білизну можу купити собі сама!

— Заспокойся, це просто одяг, — я посміхнувся кутиками губ, оцінюючи її ніяковість, і підкликав консультантку. — Дівчино, допоможіть, будь ласка. Нам потрібно п'ять або шість комплектів білизни. Переважно пастельних відтінків — бежевий, ніжний шовк, рожевий. Розмір сімдесят п'ять B, якщо я не помиляюся.

Леона аж рота відкрила від шоку й уткнулася поглядом у підлогу, палаючи від сорому:

— Даміре, припини... Звідки ти взагалі знаєш мій розмір?!

— Очі є, — сухо відповів я. — Іди обирай з дівчиною і не створюй чергу.

Купивши білизну й перехопивши всі пакети в одну руку, я повів її далі.

— А навіщо ми сюди? — здивовано запитала вона, коли ми зупинилися біля салон-магазину техніки.

— Купуємо тобі нормальний мобільний, — відповів я, підводячи її до вітрини з найновішими смартфонами.

— Ні-ні-ні, це вже занадто! — вона знову замахала руками. — Мені вистачає мого кнопкового, він працює!

— У моєї дружини не може бути отакої кнопкової трубки, — м'яко відрізав я, розплачуючись карткою. — Я хочу бути з тобою на зв'язку цілодобово, а не очікувати кожного разу, чи не пропаде мережа на твоєму допотопному пристрої.

Вона ніяково опустила очі й тихесенько мовила:

— Дякую...

Останньою точкою нашого маршруту став один із найкращих салонів краси. Я завів її всередину й передав адміністратору.

— Навіщо ми тут? — Леона з острахом роздивлялася розкішний інтер'єр. — Зі мною ж усе гаразд...

— З тобою все чудово, але тобі треба розслабитися, — мовив я, сідаючи на диван у холі. — Зробіть їй манікюр, депіляцію та приведіть до ладу волосся.

— Але Даміре... — спробувала вона запротестувати.

— Ніяких «але». Іди й отримуй задоволення.

За дві години, коли вона вийшла до мене у хол, я на секунду затримав погляд і навіть забув про телефон у руці. Їй зробили акуратний манікюр, а її шикарне, хвилясте русяве волосся тепер сяяло здоров'ям і красиво спадало на плечі. Переді мною стояла зовсім інша дівчина — вишукана, доглянута й сліпуча.