9

(Дамір)

Я уважно спостерігав за нею. Дівчина вагалася, і в її очах чітко читалася недовіра.

Втім, її можна було зрозуміти. Ще вчора між нами сталася та неприємна сутичка на вечірці, а сьогодні я звалився їй на голову з пропозицією фіктивного шлюбу. Вона молода, недосвідчена й просто не знає, як правильніше вчинити в такій ситуації.

Я вирішив трохи підштовхнути її до правильного рішення:

— Твій гонорар за цю послугу буде більше ніж щедрим, — мовив я, роблячи ковток кави. — Ти зможеш не просто орендувати якесь житло. Ти зможеш купити власну квартиру, взагалі не розраховуючи ні на батька, який за кордоном, ні тим паче на мачуху. Причому квартира буде достатньо просторою, щоб ти могла одразу забрати туди свого брата.

Леона ледь помітно сіпнулася, почувши про брата. Я влучив у найважливіше.

— Крім того, — продовжив я, закріплюючи успіх, — ти отримаєш додаткові фінанси для стартапу, якщо захочеш започаткувати власний бізнес. І поки діятиме наш контракт — ці шість місяців — я, як твій чоловік, нехай і фіктивний, повністю забезпечуватиму тебе всім необхідним. Університет, повсякденний чи нарядний одяг, взуття, новий телефон, будь-які побутові витрати. Я закрию абсолютно всі твоï потреби.

— Це... це якось занадто, — зніяковіло мовила вона, покрутивши в пальцях серветку.

— Це цілком нормально, — відрізав я. — Моя дружина, навіть за контрактом, має виглядати достойно. Це питання моєї репутації.

— Але ж ти мене зовсім не знаєш! — Леона підняла на мене свої світлі очі, в яких простійне здивування мішалося з острахом. — Як ти можеш так просто довіряти першій зустрічній?

Я усміхнувся кутиками губ, спираючись ліктями на стіл:

— Мої адвокати потурбуються про те, щоб контракт був ідеально прозорим і жодна зі сторін не могла порушити правила. А щодо довіри... Я добре розуміюся на людях, Леоно. І я бачу, що ти добра, чуйна й чесна дівчина. Ти не з тих, хто шукає вигоди підлістю.

Леона міцно закусила нижню губу. Вона опустила погляд, важко дихаючи й обмірковуючи кожне моє слово. В її голові зараз ішла жорстока боротьба між страхом невідомості та шансом на свободу.

Нарешті вона повільно розправила плечі й подивилася мені прямо в очі:

— Добре. Я згодна.

— Чудово, — я задоволено кивнув і підвівся з-за столу. — Твій телефон тепер при тобі. Я подзвоню тобі згодом, і ми зустрінемося, щоб детально обговорити й підписати всі пункти контракту.