6

(Леона)

У мені все закипіло від обурення.

Переді мною стояв той самий чоловік з вечірки. Будучи нетверезим, він так нахабно мене торкався, майже домагався й збирався силою поцілувати! Він перелякав мене до смерті, змусивши плеснути йому в обличчя коктейлем — вчинок, якого я раніше в житті собі б не дозволила. А тепер він явився прямо до мене додому!

Виходить, це саме він знайшов мій мобільник. Якщо так подумати, я його загубила саме через нього. Якби він не смикав мене за руку й не чіплявся, телефон не випав би з кишені. Тож він сам в усьому винен!

Проте говорити вголос так само нахабно й упевнено я не вміла. Тому лише стиснула пальці в кулаки й ввічливо запитала:

— Що ви тут робите?

Чоловік обвів поглядом передпокій, а потім затримав увагу на моєму старому апараті, який тримав у широкій долоні.

— Привіт, принцесо, — мовив він своїм низьким голосом. — Я знайшов твій телефон. Прийшов повернути.

Він простягнув мені кнопку. Я швидко схопила апарат, намагаючись навіть випадково не торкнутися його пальців.
Після цього між нами зависла важка, ніякова пауза. Я стояла, опустивши очі й не знаючи, куди подіти руки. Проте чоловік швидко перервав цю мовчанку:

— Хотів перед тобою вибачитися, принцесо. Моя поведінка на святі була недоречною та неввічливою. Знаю, що це не виправдання, просто в мене був важкий день. До того ж я святкував день народження і трохи перебрав із міцними напоями.

Подумки я наговорила йому цілу купу гострих слів. Згадала й його нахабність, і свій переляк, і пролитий коктейль. Але вголос спромоглася видавити лише стримане:

— Вітаю з минулим днем народження.

Він ледь помітно усміхнувся й уважно подивився мені в очі:

— То ти мене пробачаєш?

Я важко зітхнула, розправляючи плечі:

— Пробачаю. Тільки наступного разу, якщо будете нетверезим, краще посидьте десь на самоті, ніж лякати дівчат.

— Справедливе зауваження, — усміхнувся він кутиками губ.

Раптом вхідні двері з брязкотом розчинилися, і в передпокій ввалилася мачуха разом зі своєю донькою Ірою.

Вони голосно про щось теревенили, але, побачивши високого красеня в дорогому костюмі та ще й із розкішним букетом білих троянд, обидві просто вивалили щелепи.

Мачуха вже відкрила рота, щоб за звичкою гаркнути на мене, але миттєво оговталася. Тон її голосу змінився на нудотно-медовий:

— Донечко! А це хто такий? Познайом нас!

Я скривилася всередині від цього удаваного піклування, але спокійно відповіла:

— Це чоловік, який знайшов мій телефон.

Мачуха одразу переключила увагу на багатія, який уважно стежив за цією сценою, аналізуючи кожну деталь.

— Дякую вам, що знайшли телефон Леоночки! — солодким голосом защебетала вона. — Вона в нас така неуважна, постійно щось губить. Добре, що Ірочка в мене не така. До речі, познайомтеся, це моя донька Іра. Вона в мене спортсменка, займається гімнастикою, просто розумничка!

Чоловік коротко кивнув мачусі та її доньці — звичайний жест етикету й ввічливості. А потім простягнув мені букет троянд. Я переводила погляд із мачухи на незнайомця і, почервонівши до кінчиків вух, усе ж прийняла квіти. Мачуха в цей момент просто прострілила мене лютим поглядом.

Чоловік, здається, хотів сказати ще щось, але при цих двох явно не бажав продовжувати розмову.

— Леоно, я можу попросити вас сходити зі мною на каву? — запитав він, дивлячись тільки на мене. — Хочу вас пригостити в якості вибачення за мою негарну поведінку.

Я розгубилася. Навіщо? Він же приніс телефон, вибачився, навіть квіти подарував. Ще й при мачусі на ви мене назвав. Мачуха поруч аж блимала очима, подаючи мені знаки, щоб я навіть не думала погоджуватися.

І раптом у моїй голові промайнула думка: а чому ні? Чому я повинна знову їй підкорятися? У прямому протистоянні я завжди здавалася й прогиналася під її тиск. Але зараз поруч чужа людина, і це чудовий шанс зробити по-своєму!

Я подивилася прямо на мачуху й з легким викликом мовила:

— Олю, я сходжу на каву. Все ж таки негарно відмовлятися від пропозиції людини, яка принесла загублений телефон, та ще й подарувала такі дорогі квіти.

Обличчя мачухи скривилося від прихованої люті, але вона швидко стерла цей вираз і звернулася до незнайомця:

— Може, візьмете ще й Ірочку? Вона прекрасна співрозмовниця!

— Вибачте, але мені б хотілося поспілкуватися з Леоною наодинці, — спокійно відрізав він. — Трохи виправити про себе враження, бо я образив її вчора на вечірці.

Мачуха залишилася вкрай невдоволеною, проте наполягати далі було б занадто безглуздо. Вона розвернулася до мене й з отрутою в голосі кинула:

— Донечко, ти ж недовго? Там ще заморожений фарш стоїть, треба котлети робити.

Тим часом Іра простягнула руки до мого букета:

— Давай мені, я поставлю у вазу. Ти ж не потягнешся з букетом у кафе?

Мені ще ніколи в житті не дарували квітів. Тримати ці троянди було дивно й приємно, і мені жахливо не хотілося віддавати їх противній зведеній сестрі. Але іншого виходу не було. З важким серцем я передала їй букет.

Чоловік терпляче чекав біля дверей. Я накинула куртку й попрямувала за ним.