Розділ 2

Наступного ранку мені довелося прокинулися дуже рано, щоб приготувати зведеній сестрі їжу в дорогу та охайно спакувати її речі. Того дня Настя рушала до Києва, де з дня на день мали розпочатися зйомки того самого реаліті-шоу.

Чесно, я раділа її від’їзду до столиці та всім серцем бажала, щоб вона якомога довше залишалася на проекті або взагалі виграла його. Та причиною таких емоцій була не сестринська любов, а перспектива відсутності хоч на який час у моєму житті Насті та її капризів.

На мить я уявила собі майбутнє, у якому моя зведена сестра виходить заміж за того актора Пашу. Перед очима легко постало їхнє пишне весілля на якомусь райському острові. Церемонія проходить на пляжі, Настя стоїть на піску в розкішній білій сукні та широко всміхається нареченому, а мачуха дивиться на неї, ледве стримуючи сльози радості. Але я в ту ідилію аж ніяк не вписувалася.

А що чекає в майбутньому мене? Здавалося б, у кожного є якесь бачення себе через кілька років, але у мого життя не було жодних перспектив і це жахливо пригнічувало.

На роботу я того дня прийшла з запізненням, так як мачуха наполягла на тому, щоб я донесла всі речі Насті на вокзал, а потім затягла їх до потягу, але, на щастя, не отримала жодного зауваження від керівництва щодо цього.

Узагалі, мій начальник Євгеній Миронович був добрим чоловіком. Керував суворо, але все-таки ставився до всіх підлеглих з розумінням. До того ж, колись Євгеній Миронович приятелював з моїм батьком, що викликало в нього ще більше співчуття до мене. Саме тому на мої запізнення, які періодично траплялися, закривалися очі. Та я не зловживала таким ставленням та в роботі завжди викладалася на повну.

Пройшовши через кухню та привітавшись з усіма її працівниками, я увійшла до невеличкої кімнатки, яка називалася пекарнею закладу та знаходилася повністю в моєму розпорядженні. Це було просто чудово, адже найкращі десерти в мене вдавалися лише тоді, коли нікого не було поруч.

Вдягаючи фартух і зав’язуючи волосся в тугий хвіст, я вирішила розпочати свій робочий день з приготування шоколадних тістечок, які завжди найкраще розпродавалися серед відвідувачів закладу.

Увімкнувши радіо з ритмічними піснями, я взялася до роботи. Приготування десертів завжди поглинало мене з головою. Концентруючись на справі, я забувала про своє нещасне життя та знаходила внутрішню гармонію…

Несподівано моя самотність була порушена. Коли я вже виставляла час і температуру випікання, увійшла Маша. Ця юна дівчина прагнула вступити на бюджетне навчання до Києва та стати лікарем, але, на жаль, недостатньо добре склала зовнішнє незалежне оцінювання, тож зараз була змушена повторно готуватися до екзаменів наступного року та працювати тут офіціанткою, щоб не сидіти на шиї у батьків.

— Аріно, тут одна жіночка тебе шукає, — повідомила Маша, відкидаючи за спину довге волосся, пофарбоване в яскраво-синій колір у бажанні виділитись і продемонструвати свій особливий внутрішній світ.

— Мене? — здивовано перепитала я. — Хто може мене шукати?

— Каже, що твоя хресна.

Я не повірила власним вухам. Що ж такого мало статися, щоб моя хресна згадала про моє існування та вирішила навідати?

Полишивши тістечка, я швидко вийшла до залу.

Марина Підгорна різко виділялась на фоні простого інтер’єру кафе. Ця струнка жінка з бездоганною укладкою платинового волосся та в стильному дизайнерському одязі виглядала в цьому місці абсолютно негармонійно.

— Доброго дня, — невпевнено привіталася я, підходячи до хресної.

Я не бачила її з самого дитинства, коли ще й мама, й тато були живі, тож абсолютно не знала, як себе вести з цією жінкою та чого очікувати від її появи в моєму житті.

Хресна перевела на мене пронизливий погляд мигдалеподібних сірих очей. Вона настільки уважно дивилася на мене, що захотілося провалитися крізь землю від ніяковості.

Якби я тільки знала, що Марина з’явиться саме сьогодні, то обов’язково би вранці причепурилась. Ну а так доводилося стояти перед цією елегантною жінкою в простому дешевому одязі, без косметики та з темно-каштановим волоссям, зібраним у неохайний хвіст.

— Привіт, Аріно, — врешті-решт промовила хресна. — Мені потрібно з тобою побалакати.

Я кинула погляд на круглий годинник, що висів на стіні. До моєї обідньої перерви залишалося півгодини. За цей час я без проблем могла закінчити з тістечками та попрохати Олю не приходити сьогодні.

— Добре, але Вам доведеться зачекати десь тридцять хвилин.

— Як скажеш, — кивнула хресна, а тоді дістала з дорогої білої сумочки телефон, демонструючи яким чином вона збирається провести найближчий час.

Я ж повернулася до своєї кухні, ігноруючи запитальні погляди колег по роботі. Поки випікалися тістечка, я встигла зателефонувати Олі та змалювати їй ситуацію. Подруга погодилася не приходити сьогодні, але взяла з мене обіцянку обов’язково згодом детально описати їй цю розмову з Мариною. Після цього ми попрощалися.

Діставши з духовки тістечка, я покрила їх глазур’ю, а тоді винесла на прилавок для продажу, залишивши на тарілці лише кілька штук, щоб пригостити хресну. Крім того, я попрохала Машу зробити два капучино і лише після цього попрямувала до столика, за яким сиділа Марина.

Хресна поглянула на каву з тістечками так, наче не розуміла, як таке взагалі можна їсти. Мені навіть здалося, що вона відмовиться від них, але врешті-решт Марина не зробила цього.

Якийсь час панувала ніякова мовчанка. Хресна не поспішала розпочинати розмову, а я не знала, як з нею говорити. Єдине, що мені було відомо про цю жінку, — той факт, що колись вони з моєю мамою були дуже близькими. Та в якийсь момент Марина почала рішучий підйом кар’єрними сходами, так що робота почала займати весь її час. А потім мама померла…

— То що привело Вас до мене?

Хресна зітхнула, а тоді відповіла:

— Робота.

І Марина ввела мене в курс справи. Виявилось, що вона займала посаду правої руки продюсера Паші Абакуменка та була відповідальна за пошук дівчини-переможниці того самого реаліті, де йтиме боротьба за його серце. Й от замість того, щоб наймати якусь акторку, яку легко можуть викрити глядачі, хресна вирішила обрати мене. Дівчину без життєвих перспектив, що за такий шанс вирватися у велике місто та успішно влаштувати себе, буде готовою грати за всіма правилами гри.