Розділ 10

Далі бігаю за завданнями боса та викроюю час на пошуки квартири. Райони на околиці міста приваблюють цінами, а ті, що ближче до роботи кусаються, зате поруч багато всього цікавого. Знову ж таки забратися куди подалі, і потім добиратися на роботу годинами - проходила, знаю, вже дуже не хочеться більше спізнюватися.

Все ще сумніваючись, обдзвонюю за номерами в оголошеннях і докладніше дізнаюся. Їздити і дивитися за всіма адресами, точно не мій варіант. Вирішити потрібно терміново і прямо сьогодні заїхати. Зупиняю вибір на невеличкій однокімнатній квартирі з ремонтом, але майже без меблів, знаходиться неподалік від корпорації. З плюсів: поруч парк, близько до офісу та можна перебиратися хоч прямо зараз. Мінуси мені назвали, що вікна виходять на жваву проїжджу частину, посуд потрібно з собою приносити і не заводити домашніх тварин.

На все погодилася. І побігла на перерву в кафе для співробітників. Колеги з мого минулого відділу, засмикали вже, коли нарешті прийду до них і все розповім.

- Нічого поки розповідати, - відпиваю чай під палаючі від цікавості очі.

- Нормально взагалі? З самим Тираном працюєш, а робиш вигляд, що нічого не змінюється.

- Дещо змінюється, переїжджаю ось. Але з самою роботою, ледве встигаю справлятися. Бос без діла сидіти не дає.

- Ти нам поменше про свої обов'язки, краще побільше, який він? Лається? Чіпляється? Про що наодинці говорите? - нападає з питаннями Юля.

- Дівчатка, ви чого? Марк Валерійович б ніколи…

- Звичайно-звичайно, він же святий. Ганнусь, адже він міг тебе вибрати у помічниці недарма.

- Авжеж, око поклав. Ми так відразу й подумали.

Ну і що їм поясниш, цим балакучим?

- Не думаю, що я в його смаку. І взагалі він противник відносин всередині корпорації. Та й за статусом я йому підходжу менше, ніж домашня собака, якщо у нього така є.

Жінки з відділу перевірок зрозуміли, мало пліток від мене отримають, тому обізвали мого боса жорстоким снобом, і переключилися на інші розмови. У будь-якому випадку, я хоч трошки розвіялася, та й обід зігрів мене у дощовий похмурий день.

Після роботи прибігла за потрібною адресою. Господар квартири поспішав, показував швидко. Чекав мене з великою валізою, а дочекався з жіночою сумочкою на плечі та з чашкою з кошенятами в руках. Решту буду купувати поступово. Але ось за продуктами треба буде сходити. Та ще щось обрати з самого необхідного.

Мені сподобалася світла кімната з диваном і шафою. Кухня невеличка, але мені ж багато і не треба. У ванній є душова кабінка. У коридорі вішалка для верхнього одягу. А вигляд з вікна мене навіть порадував. Шумно, звичайно. Але дивлячись на транспортний безперервний потік, відчувається справжнє життя. Свобода. Так, ось вона свобода!

Пострибала від радості. Біля вікна випила чай. Знову мій телефон розривається через рідню.

Може, подзвоню пізніше, коли образа пройде або хоча б коліна заживуть через падіння. Поки тільки пишу мамі повідомлення: "У мене все добре. Буду жити окремо. Не хвилюйся, я не голодую".

Все. Вимикаю телефон.

Доведеться купити окрему сімку для зв'язку з босом і по робочих справах.

Ще пощастило, що поруч з будинком розташувався цілодобовий торгівельний центр. Там я купила відсвяткувати новосілля тістечком. Ще деякі речі для гігієни, йогурт на ранок та печиво. Залишок грошей розподілила вже економно. Взяла пару тарілок, столові прилади і для роботи блузку на зміну з брюками. Чомусь під час примірки згадувався Тиран, помітить обновки? Що скаже? Подумає?

Ой, та що я, справді, піддаюся впливу цікавих колег. Кому я потрібна, щоб мене помічати.

Зранку я прокинулася, як ніколи. Бадьора. Задоволена. Щаслива. Спеціально не стала під'їжджати дві зупинки, влаштувала собі пробіжку через парк і пройшлася по алейці до головного офісу корпорації.

Увійшла до приймальні. Швидко підключила комп'ютери. Обдзвонила відділи, що сьогодні здача звітів. Скинула на пошту босові запис відвідувачів. І навіть в останню хвилину зварила йому каву. Бос входить, а я його вже з підносом зустрічаю.

- Ганно... Сергіївно, - Марк Валерійович переступає поріг, придивляючись до мене з підозрою. - Краще відразу зізнавайтеся, що сталося?

І так пильно сканує темно-карими очима, що я зніяковіло складаю руки на грудях. Взяв за звичку доводити мене до рум'янцю.

- Все добре зі мною. Ціла і неушкоджена. Спала у ліжку, а не…

- Зрозуміло, краще без подробиць, - на півслові обриває. - Зайдіть трохи пізніше за зведеннями. У відділі постачання знову щось наплутали. Віднесете туди у приймальню, нехай виправляють.

Бос йде. Я займаюся справами. Потім беру папку зі зведеннями і вирушаю за завданням. Приймальню начальника служби постачання я, звичайно ж, впізнаю. Нещодавно побувала тут, щоправда, недовго, зате феєрично.

Секретар, молода дівчина з ідеальним макіяжем і копицею світлого кучерявого волосся, оглядає мене поглядом хижачки, мовляв, ходять тут всякі на її територію. Забирає у мене папку і цідить крізь зуби, що Олегу Романовичу передасть.

Двері кабінету відчиняються, і виходить сам Олег. Тьху ти, забулася! Я ж така ж за рангом співробітниця, отже, і для мене цей мачо теж Олег Романович.

- Ганнусю, а ти до нас через двері сьогодні? - зі сміхом зустрічає, здавалося б, великий бос.

- Хотіла у вікно, а там адже закрито, - з веселим мачо і самій жартувати хочеться.

- Дарино, не закривай більше вікна, - звертається він до своєї секретарки. - Ганно, а ти проходь до мене, відразу все виправимо та підпишемо.

О…о.

Ось я і потрапила.

Секретар мене пронизала вбивчим поглядом, мабуть, види на начальника має. А я ж ні на що не зазіхаю. Всього лише доручення виконати Марка Валерійовича. Ну не уточнювати ж мені про це прямо зараз. Пересмикую плечима і входжу у володіння іншого боса.

Чекаю, що Олег Романович займе місце за столом і приступить до документів, які я принесла. А він розслаблено завалюється на диванчик, світить білозубою широкою посмішкою і мені махає, сідати до нього поруч.