Глава 3. Казкова Попелюшка?

Комірчина виявилась невеликою, стелажі з обох боків були заставлені ящиками з овочами та фруктами. У підсвічнику горіло три свічки, що дозволило мені розгледіти героїню історії. Попелюшка сиділа прямо на підлозі, до речі - на теплій ковдрі, а навколо були розкидані яблучні огризки. Бачу, з голоду вона тут не помирає, а я їй пиріжків принесла. Мати Тереза знайшлась…

- Прийшла порадіти? - Ліліана піднялась на ноги.

Вона була значно нижча за мене зростом, тендітна, блакитноока, платинова білявка. І страшезно зла. Гарнюня. Типова Попелюшка, яку хочеться захищати, втішати та радувати.

- Порадіти, що живою залишилася та поглянути тобі у очі. Усі вважають, що ти навмисне привела мене до тієї ями.

- А ти вважаєш, що ні? Я хотіла, щоб ти ноги переламала і не потрапила на бал!

Отакої! І це ніжна, добра, турботлива казкова Попелюшка? А ви не переплутали, хто тут герой позитивний, а хто негативний? Так і знала, що якась лажа на мене чекає, та не думала, що така.

Та ні, не може такого бути! То вона просто занадто нервує. Це ж Попелюшка! Вона має бути доброю, тихою, милою, співчутливою, слухняною, дещо заляканою і дуже нещасною.

Хотіла почастувати сестру пирогами, та, замислившись, почала сама їсти, смачно відкусюючи кусень за куснем. Я ж не подружитися з нею повинна, а зовсім навпаки. І все ж не втрималась. Бачити, якими очима вона дивиться на свіжу випічку було неможливо. Простягнула тарілочку.

- Бери.

- В якому отрута? Кажи одразу, щоб недовго мучилась.

- Я вже той з’їла, що з отрутою.

Ліліана не втрималась, бо хто ж може втриматись, коли від ще теплих пиріжків йде божественний дух, і узяла один. І одразу ж другий у другу руку, мабуть, щоб  я не передумала.

Кілька хвилин ми мовчки жували, насолоджуючись смаком. Та пиріжки закінчились, закінчилось і наше перемир’я. Ліліана плюнула кісточку мені під ноги.

- От чого ти приперлася, Кароліно? Щоб нерви мені псувати своїм зухвалим виглядом? Хоч би вже швидше той бал, яким ти мариш, щоб ти з’їхала до принца і перестала мені очі мозолити!

- Що-о?!

Судячи зі слів Ліліани, вона про принца і не думає, навіть навпроти. Та це і є той збій, який я маю виправити. А ось те, що я за ним божеволію… Втім, кожна порядна дівчина королівства повинна мріяти про принца, і Кароліна не виключення. Виключення - Ліліана.

- Щось я не розумію, то ти мрієш, щоб я ноги переламала і не потрапила на бал, то підгониш мене до зустрічі з принцом… Чого ти насправді хочеш, сестричко?

- Сестричко! - перекривила мене білявка. - Вовкулака з Чорного болота тобі сестричка! Хотіла, щоб ти полежала бодай пару тижнів з переламаними ногами, бо вже дірку мені у вухах прогризла своїми ахами-охами та мріями про принца! Та краще вже йди на той бал, спокуси бідолаху, нехай бере тебе за дружину. Сподіваюсь, він досить недолугий, щоб клюнути на твої підступні чари. Я хоч видихну, коли тебе не бачитиму!

Якщо я правильно зрозуміла, поки що нащадок трону Рауль не знайомий ні зі мною, ні з Ліліаною. І планів вона на нього ніяких не будує. Мені треба якось її розізлити і спонукати, щоб вона зацікавилась принцом, інакше моя місія буде провалена, а це загрожує колосальними змінами, які можуть навіть загубити цивілізацію! Цього не можна допустити!

- Звісно, принц буде моїм, - задрала пафосно носа. - Бо я - найкраща партія у королівстві! Висока, вродлива, розумна, де він ще таку знайде? Не на тебе ж, убозтво, кидати йому погляд?

- Нащо йому така голобля, як ти? Та дівчині навіть непристойно бути такою високою!

- Зріст - то краса та велич. У мене хоч є на що подивитись! А на себе поглянь? Ні ззаду, ні спереду! На підлітка схожа, а не на дівчину на виданні!

- Саме такою і повинна бути справжня леді, витонченою, блідою, тендітною, як я!

- На спір: принц тебе навіть до танцю не запросить на балу! Ставлю… Ставлю ось ці сережки! - Я вказала на вуха, на яких погойдувались вишукані золоті серги з діамантами. - Я коли ти програєш, то… то… то цілий тиждень щодня митимеш підлогу в моїх покоях!

- Ще й як запросить! А на тебе, голоблю, навіть погляд не кине! Сережки будуть мої і ніяку підлогу я не митиму!

Я хутко ухопила сестру за руку, другою рукою розбила і видихнула. Початок є! Тепер білявка, хоч і не збиралася, та буде вимушена принаймні намагатися сподобатись принцові, привернути його увагу. Таких емоційних осіб дуже легко ловити на «слабо», це я ще у рідному світі міцно засвоїла.

- Ха-ха-ха! - Я ухопилась за живіт, згибаючись від сміху. - Ти вже програла, жебрачко! Матінка сказала, що після того, що ти скоїла, на бал вона тебе взагалі не візьме!

Блакитні очі Ліліани потемнішали, мов небо перед грозою, вона гнівно стиснула кулачки і ощирилась:

- Ти погано мене знаєш, с-сестричко! І на бал я потраплю, і з принцом танцюватиму. А потім забирай його, він мені і на ламаний гріш не потрібен?

- Чому так? - Я зробила здивований вигляд. - Усі нормальні дівчата прагнуть вийти заміж за принца. Ти ненормальна, так?

- Я - не усі! Мені достатньо, щоб ти забралася звідси і я стала повноправною господаркою у власному обійсті! Не буде тебе, зміюки, то й матінка твоя вилетить з нашого дому, мов корок! Прийшли на готове!.. Зайняли чуже місце!.. Безсовісні зайди!