Розділ 6 ❤️

Одним рухом лапи, і моя дорогоцінна та найрідніша качалочка опиняються в його лапах. 

Я декілька секунд не можу повірити у те що сталося. Та як він посмів. 

— Віддай – кажу та дракон на мої слова тільки задоволено усміхається. 

— Ось поїм сирничків, а тоді можливо я тобі її поверну – крутячи в лапі мою качалочку, відповідає. 

Моє серце стиснулось від страху. Це була моя улюблена. Ну нічого, я поверну її, а тоді ти у мене отримаєш містере дракон. 

— Якщо з неї хоча б скалочка відломиться, якщо хоча б тріщинка піде. Ти побачиш що я з тобою зроблю – шиплю та не чекаючи на відповідь йду геть. 

Стало йому на тих сирниках. Тільки про них й розмова. 

Дістаю сир та вже по нормальному готую їх. Запах знову стояв неймовірно смачний, я не втрималась та скуштувала декілька штучок. 

— Якщо й вони йому не сподобаються, сам буде готувати. Навіть те що він так нахабно украв мою качалочку йому не допоможе – кажу сама собі, поки розкладаю малинку. 

Сервірую стіл та красиво все розставляю. Шантажист, він у мене пошкодує. Тільки нехай порадіє маленькій перемозі. 

Підіймаюсь до його кімнати та його як і моєї качалочки немає. 

Дивно. Дуже дивно, і на двір не виходив. Де ж він? 

Йдучи назад я в одній з кімнат почула його голос та швидко направилася туди. Тихенько мов мишка я підійшла та приклала до дверей вушко. 

— Ні ви не розумієте. Це запитання життя і смерті – голосно говорив дракон, можливо по роботі та цікавість заставила слухати далі. 

— Саме таку як на фото. Вм'ятини також повинні бути – вм'ятини? Сильніше притискаюсь вушком до дверей. Про що це він? 

— Я вам такі гроші плачу, а вам качалку несила зробити? – гарчить Едуард. 

Не вже посмів щось зробити моїй качалочці? 

— Ні це потрібно сьогодні. Ви не уявляєте що зі мною станеться, якщо її не буде. Тож кошти не проблема, тільки молю привезіть таку ж – ледь стримала свій сміх, коли почула його схвильований голос. 

Тому я тихенько на пальчиках пішла геть. Спочатку хотіла забігти у кімнату, але так не цікаво. 

Зайшовши на кухню, я стала очікувати дракона. 

За декілька хвилин він спустився, на морді не було жодної емоції, якщо я б не чула ту розмову подумала що все гаразд. Вчасно я пішла його шукати. 

Спочатку він недовірливо все обнюхав, а тоді тільки сів за стіл та відрізав собі маленький шматочок. Обережно поклав до морди, я з цікавістю за ним спостерігала. 

— Як сирники? – з усмішкою запитую. Цікаво як він викрутитися зараз. 

— Не надто солодкі, тому доведеться наново готувати – сказавши він поклав до морди ще один сирник. 

— То цукром посип, а мені качалку верни – серйозно кажу та встаю з-за столу. 

На секунду в очах з'являється страх, але він швидко його ховає за своєю маскою. 

— Я чекаю – тупаючи ножною кажу. Що ж ти зробиш дракончику?