Попаданка з відділу балістики

РОЗДІЛ VII. Північна мануфактура, або Цього разу її почули

«Той, хто чує тривогу, не мусить доводити, що вона справжня». Інструкція з безпеки Церкви Допуску, параграф вісімдесят третій

У понеділок о сімій ранку Катерина вийшла з будинку фрау Мальке з офіційним листом у кишені, на якому стояла печатка Департаменту безпеки й одне слово, написане твердою рукою Крофта: «Консультантка». Штерн, як виявилося, не тільки не заперечував, а й особисто підписав дозвіл на позанавчальну працю «під відповідальність кафедри», супроводжуючи цей підпис перестерегою, яку Лізель, прочитавши, переказала двічі, бо вона їй страшенно сподобалася: «Якщо вона не повернеться живою, я залишаюся без найцікавішої студентки за десять років, а це надзвичайно прикро».

Ранок був сивий і вологий, з тим кислуватим запахом вугілля, який відчуваєш за кілька кварталів до фабрик. Крофт чекав на зупинці у тій же темно-синій шинелі, з кишенею, яка отопирювалась від планшета з протоколами, а поруч нього стояв Ворнер. Катерина подивилася на нього двічі, бо перший погляд не дав відповіді на питання.

— Добре довалась, Ворнере, — сухо сказав їй Крофт, не дивлячись на них. — Він у підкраденому комбінезоні. Під прикриттям.

— Це під прикриттям, — підтвердив Ворнер з гідністю, підвинувши рукави, що були двічі довші за його руки. — Я ремонтник. Дуже талановитий. Заблудився на одній з трьох парових труб.

— Найбільш переконливо, — сказала Катерина, і Ворнер засвітився, не вміючи розібрати, чи це заперечення.

Паровий омнібус, що доставив їх на північ, був довгою латунною гусеницею на десять коліс, з дерев'яними лавами, що рипіли на кожній вибоїні, і з маленькою трубою на даху, що випускала білий дим у місцеві мжички. Від Північної зупинки до воріт мануфактури було двісті сорок кроків, і Катерина, не маючи на це жодного наміру, рахувала їх до кінця, бо тіло знало цей шлях напам'ять.

Північний район штернбурзьких фабрик був лісом високих димарів, що чорними стовпами відрізали сіре небо. Червоно-цегляні гіганти назвами, виписаними білими буквами на фасадах, стояли впритул, а між ними тяглися труби в сажі, такі товсті, що по них можна було б йти. По вулиці танула нічна зміна: робітники у сірих фуфайках і шкіряних фартухах, жінки з блашаними котилками для обіду, діти з вугільними відерцями, підлітки з блідими обличчями і ченціми в волоссі. Усе це рухалося в одному напрямку, до воріт, ніби річка. І над всім висів гул, що ні на мить не стихав: глухий, рівний, безперервний, такий, який буває в морі, зробленому з металу.

У кишені у Катерини лежали дві воскові затички для вух, що їх їй вранці вручила намаганням докторка Вос («На випадок, якщо треба буде почути менше»). Сором за таку слабкість трохи стиснув її груди, але вона нагадала собі, що це не слабкість, а інструмент. В її старому житті на долі кожного експерта були беруші, окуляри та респіратори, і ніхто ніколи не називав їх слабкістю.

Воріта мануфактури були залізними і високими, з воротарем у будці намортво натягнутим беретом. Крофт показав йому мідний значок інспектора і сказав два речення, і кожне з них було коротше за дихання. Воротар так ритмічно змінювався на обличчі, що Катерина на мить пожаліла його: він недарма приймав своє рішення раніше, ніж встиг підняти трубку.

Третій цех останні роки перебудовували, і поновлене приміщення дивилося на майбутнє з надією та мідною блискучою броньою. Два ряди по дев'ять пресів стояли вдовж величезної зали, довгих, як два вогзали; кожен з них був високим мідним циліндром із барабаном-кристалом в середині, з поршнями, що ритмічно підіймалися й опускалися, з кільцями рун на боках і манометрами, що тремтіли, як живі серця. Робітники в шкіряних фартухах та захисних окулярах снували між ними з подачею кристалів, а зверху, під стелею, бігли шкіряні ремені, що передавали рух від головного вала. На стінах блискали рунні ліхтарі, трохи зеленуваті, і в їхньому світлі пара була схожа на живу вераміжну пряжу.

Катерина вставила затички і відчула, як гул віддалився, ніби він тепер був за тонкою водною завісою. Вона бачила, як робітники дивляться на її затички, а також як дехто підштовхує сусіда ліктем, але почуття, що її ведуть, було сильнішим за сором. Марка була тут. Не казала нічого, але в грудях трепетало відчуття, яке Катерина впізнала більше за будь-яке інше: страх.

Права рука на металі, ліва на вухах. Тринадцять секунд до крику. Двадцять один, двадцять два…

— Спокійно, — сказала вона собі вголос. — Ми не там. Ми тут, і це майбутнє, а не минуле.

Крофт був поруч. Він не питав, чи все гаразд, і не торкався нічого. Він просто стояв на метр од неї, дивився перед собою, і її плечі повільно опустилися.

І саме тоді вона її почула.

У вухах було тихо та гудіння, але під цим гудінням пробивався інший рівень, зовсім не звук, а відчуття, гудіння у зубах, те саме, що в той день в амфітеатрі Академії. Дев'ять пресів співали разом, стрійним акордом, але один, п'ятий зліва від входу, фальшивив — дрібно, тонко і дуже вперто, як голос дитини, що вже давно кричить і ніким не чутий.

Холодна хвиля прокотилася її тілом від затилка до п'ят. Вона зрозуміла, що це не минуле. Це відбувалося прямо зараз.

— Прес номер п'ять, — сказала вона, і голос її, крізь вату в вухах, прозвучав дивно чужо. — Зупиніть його. Зараз.

Крофт не спитав «чому». Він навіть не повернув голови. Він зірвав з пояса службовий свисток, засвистів так, що зверху здригнулися шкіряні ремені, й гаркнув на всю залу голосом, який Катерина колись очікувала б почути в казармі:

— Усі від пресів! Негайно! Ворнере, аварійний вентиль, праворуч від входу, тягни до упору!

Це був чоловічий голос, гучний, наказовий, і мить тому таке в ній ще відгукнулося б холодом. Але зараз він говорив те, що сказала вона. Він кричав її слова, і тіло, на диво, не стиснулося, а випрямилося.

— Ви не маєте права зупиняти лінію! — крикнув майстер у чистому фартуху, що вискочив із бічних дверей. — Це наказ директора!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше