Попаданка Ху Тао: Чужі землі. Частина 2 (Розділ 10).

Розділ 10. Відповідь серця та новий світанок

Пауза в кімнаті здавалася вічністю. Рум'янець на щоках Ху Тао палав яскраво-червоним цвітом, а серце калатало, мов ошаленіле. Вона дивилася на Міру, яка зніяковіло опустила очі й міцно стиснула края пледа, боячись почути відмову.

Шок повільно відступав, поступаючись місцем глибокій, теплій ніжності. Ху Тао згадала кожну мить, проведену разом: як Міра турботливо обробляла її рани після перших боїв, як ділилася останнім шматком хліба й як вірила в неї навіть тоді, коли сама Ху Тао сумнівалася у власних силах.

— Міро... — тихо й дуже м'яко мовила Ху Тао, простягаючи руку та обережно торкаючись її підборіддя, щоб змусити подивитися собі в очі.

Міра здригнулася й підняла погляд, сповнений хвилювання.

— Тобі немає за що вибачатися, — посміхнулася Ху Тао, і в її очах спалахнули добрі, теплі вогники. — Це просто було дуже несподівано... Я була в шоці, бо ніколи не думала, що така чудова, добра й красива дівчина, як ти, може відчувати щось подібне до мене.

— Тобто... ти не гніваєшся? — прошепотіла Міра, і на її обличчі з'явилася перша полегшена посмішка.

— Гніваюся? Та я щаслива! — щиро засміялася Ху Тао й міцно пригорнула Міру до себе, уткнувшись носом у її плече. — За цей час ти стала для мене найдорожчою людиною в усьому Ерендорі. І моє серце вже давно належить тобі, просто я сама боялася зізнатися в цьому.

Міра полегшено зітхнула й обійняла Ху Тао у відповідь, міцно притискаючи її до себе. Ніч за вікном здавалася вже не такою холодною, а магічні зорі Ерендору сяяли особливо яскраво.

Вони просиділи так до самого світанку, тримаючись за руки й стиха шепочучись про свої почуття, мрії та майбутні пригоди. А коли перші промені сонця осяяли вежу мага, дівчата вийшли до друзів — натхненні, щасливі та готові разом зустріти будь-які випробування, які готує для них цей дивовижний світ.