8

Дженна

Минуло майже три тижні з тієї ночі.

Спочатку Дженна намагалася переконати себе в тому, що десять днів затримки це не так погано. Але тривога зростала.

Рейчел заспокоювала її і навіть щиро посміялася з її припущення, кажучи, що це неможливо. Але Дженна все одно зробила тест, і єдине, що вона хотіла - це щоб інтуїція її підвела.

І ось він – великий синій знак плюсу у вікні результатів.

- Я нічого не розумію... - розгублено бурмотіла Рейчел. Вона неспокійно міряла кроками підлогу у вітальні, а Дженна сиділа на дивані, підтягнувши коліна до грудей і уткнувшись у них щокою. Вона дивилася на Рейчел, спостерігаючи за тим, як подруга ходила взад-вперед, її руки металися перед нею, ніби вона не знала, що з ними робити.

- Це якась помилка! Тобі потрібно просто зробити тест ще раз!

- Ні, Рейч, - Дженна підвела голову і вперлася підборіддям у коліна, дивуючись тому, як спокійно звучав її голос. - Це не помилка.

- Тоді я нічого не розумію... - наче пластинка, що заїла, повторювала подруга. - Ти ж прийняла пігулку, яку я тобі залишила?

Рейчел зупинилася посеред кімнати, з підозрою реагуючи на довге мовчання.

- Дженно?

- Я не прийняла її, гаразд? – нервово видала Дженна, різко опустивши ступні на підлогу. Вона чекала, як мінімум, вибуху вулкана, але натомість Рейчел раптом поникла, здивовано округливши очі.

- Але... чому?

- Я не змогла. Не знаю, Рейч, я просто так відчула, - сказала Дженна, дивлячись на свої руки, залишені на стегнах. Вона не могла пояснити почуття, яке охопило її, коли вона тримала протизаплідне і зрештою просто спустила цю пігулку в унітаз. Начебто це було почуття неправоти та протиприродності.

- Відчула, - недовірливо мовила Рейчел. Дженна кивнула. - Тобто ти свідомо відмовилася від єдиного у твоєму випадку дієвого способу уникнути вагітності?

- Ти ж сама казала, що шанс завагітніти з першого разу дорівнює п'яти відсоткам зі ста.

- Так, але це не означає, що ти не можеш потрапити у ці п'ять відсотків! - Закричала Рейчел.

Сльози навернулися на очі Дженни і вона схлипнула, скинувши їх. Рейчел опустила плечі, пом'якшавши, і вийшла вперед, присівши поряд з нею, щоб обійняти.

- Чорт забирай, Дженно, ти така дурненька в мене. Ти ж знаєш це?

Дженна кивнула їй у плече.

– Знаю.

Рейчел відсторонилася, тепло подивившись Дженні в очі.

- Він все ще не подзвонив?

Дженна негативно хитнула головою і стерла зі щоки сльозу, що впала. Пройшло вже чотири дні з того моменту, як вона повідомила Алана про вагітність, але він досі мовчав.

- Навряд чи він це зробить, - сумно вирішила вона.

- Мерзотник, - пирхнула Рейчел. - Але в будь-якій ситуації є рішення. Ти завжди можеш зробити аборт і...

- Аборт? - Перепитала Дженна, піднявши на неї обличчя так, ніби вперше почула це слово.

- Так, аборт.

Дженна замовкла, а очі Рейчел розширилися в усвідомленні.

- Тільки не кажи мені, що ти збираєшся народжувати в дев'ятнадцять! Ти подумала, що буде, якщо твій батько дізнається? Та він же тебе уб'є!

Дженна здригнулася і підтягнула коліна назад, обіймаючи себе. Думка про те, як відреагує батько на це, жахала. Але думка про аборт була жахом у квадраті.

- Не знаю, Рейчел, - тихо промовила вона. – Неправильно це.

- А правильно, по-твоєму, залишати дівчину саму розбиратися з цим? - продовжувала злитися подруга.  - Гаразд, ти, недосвідчена ще зовсім, але він... Начебто дорослий мужик, а повів себе, як справжнісінький козел! Тааак, а красунчик виявився тим ще покидьком. Я розчарована.

Дженна посміхнулася, не знайшовши слів, щоб відповісти. Їй здалося дивним, що Рейчел відчувала всі ці почуття, тоді як Дженна була тією, кому вони повинні були належати.

- Гаразд, ще не все втрачено, - вирішила подруга, піднімаючись із дивану. - Ну що, йдемо до лікаря? От і дізнаємося, бреше твій тест чи ні.

Дженна похитала головою і посміхнулася, незважаючи на те, що все, що дівчина хотіла зробити, це звернутися калачиком і плакати доти, доки у неї не закінчаться сльози.

- Так, - сказала вона. - Йдемо до лікаря.

***

- Я серйозно вважаю, що наступного разу висловлю йому все, що про нього думаю, - буркнула Рейчел собі під ніс, все ніяк не замовкаючи про свою суперечку з викладачем.

Дженна посміялася, вийшовши вперед і штовхаючи двері в холодне повітря.  

Рейчел подивилася на неї.

– Що? Ти думаєш, це смішно?

Дженна похитала головою і жестом вказала їй йти вперед, ковзнувши рукою по поруччям, коли її ноги спускалися кількома сходинками біля головного входу. Інші студенти юрмилися біля будівлі, проходячи повз різними напрямками.  

Рейчел видихнула і, здається, пом'якшала, слідуючи поряд.

- Як ти себе почуваєш? Тебе не нудить і таке інше? Ну, знаєш, всі ці симптоми, що відбуваються з вагітними.

Дженна посміхнулася на формулювання подруги. Вона спустилася з останньої, п'ятої сходинки і скинула руку з поручнів, крутнувшись до подруги.

- Ні, Рейчел, мене не нудить і таке інше.

- З глузду з'їхати, га? - губи Рейчел потяглися в натяку на усмішку і тут же дивно смикнулися, коли її погляд упав за спину Дженни. - От халепа.

Дженна насупилася, водночас почувши дивний хлопок, наче хтось зачинив дверцята машини. Вона крутнулася назад, відчувши, як дихання миттєво застряє на рівні горла.

Чорні очі. Чорне пальто. І швидка впевнена хода.

З її горла вирвався тільки звук, коли Алан наблизився і безцеремонно схопив її за лікоть, з непробивним виразом обличчя потягнувши за собою. Прямо в будівлю коледжу.

- Що ти робиш? - пискнула вона, під ошелешені погляди студентів намагаючись звільнитися.

Марно.

Наче навіть не відчуваючи протести її тіла, Алан рушив коридором коледжу і стусаном штовхнув двері в першу ліпшу аудиторію.