Глава 13. Ніжність

Цілу ніч мене переслідує його аромат. Чи то через те, що я одягала куртку Олега і просочилася його парфумами, чи просто ввижається. Сон поганий, неспокійний. І серце б'ється, мов ненормальне. Хочеться знаходитися поряд з ним, розмовляти, обіймати, доторкатися до цього чоловіка безперестанку. Це ніби хвороба, нездорова манія, коли бажання жити людиною перевищує всі інші потреби. 

Не дивлячись на те, що сплю лише дві-три години, зранку почуваюся бадьорою. Адже мене чекає зустріч з ним…

Вмиваємося з синочком і я, дивлячись у дзеркало, бачу там зовсім іншу жінку. Усміхнену, щасливу, з дивовижним блиском в очах, де раніше, за життя з Віктором, був лише відчай. 

Вирішую не наносити косметику. Рана вже загоїлася, залишивши по собі невеликий рожевий слід під нижньою губою. Але основна причина звісно ж – через те, що він сказав. 

"Тобі без косметики краще". Ці слова лунають в моїй голові дуже часто. І, мабуть, Олег таки має рацію. Без косметики я справжня. 

Ми з ним знову зустрічаємося біля садочка і моє серце аж вистрибує з грудей. Олег теж усміхається мені надзвичайно ніжно. Нетерпляче чекаю того моменту, коли ми з ним нарешті опинимося в автомобілі, наодинці. Дуже хочу розпитати про нього стільки буденних речей… Яка його улюблена страва, книга, чи любить він історичні фільми, про що мріє… Мені навіть цікаво, сова він чи жайворонок. Хочеться розпитати все-все…

Але поки чоловік знаходиться в приміщенні садочка, звідти виходить Валентина, з якою я вже віталася всередині.

— Оце чоловік, скажи? — жінка хитає головою, прицмокує язиком. 

— Що? — насуплююся, дивлячись їй в очі. Погляд хитрий, навіть дещо неприємний.

— Олежик, кажу, файний чоловік. З таким ніщо не страшно. Поталанило Нінці з ним. 

— А-а-а, — протягую з розумінням, щосили намагаючись вдавати байдужість. Але подумки повністю погоджуюся з Валею. Олеговій дружині дуже пощастило знайти такого хорошого чоловіка. — Напевно… я не знаю…

— Ми з ними разом вчилися. В одному класі, я навіть з Ніною дружила трохи, але потім ми посварилися. Ось тільки весною, як стали спілкуватися. Стільки років пройшло…

Не розумію, чому вона це розповідає, але навіщось продовжую слухати й засмучуватися. Бо ж вони так давно разом, значить, кохання у них міцне.

— Якось Нінка одній дівці мордачів надавала за те, що та до Олега чіплялася. Давно ще, певно у класі десятому. Відтоді ніхто й не зазіхає на нього. 

Мабуть, Валя натякає на те, щоб я не задивлялася на чужого чоловіка. Але й він нехай тримає дистанцію, бо ж Олег робить перші кроки. А мордачів я не боюся, мені до них не звикати. Так і хочеться відповісти Валентині, але з садочка виходить бос.

— Бувай, Валю, — кажу їй і усміхаюся. А вона невдоволено підтискає губи.

Сідаємо в авто і я одразу ж забуваю про жінку та розмову з нею. Зараз я з Олегом і на інших мені байдуже. Але всі ті запитання, що крутилися в моїй голові, я не ставлю. Виявляється, мені достатньо лише, аби чоловік був поряд. Поки що…

Під час обідньої перерви сиджу сама в кабінеті та п'ю чай. Заходжу у Фейсбук з фейкового акаунту, аби подивитися, як справи у компанії Віктора. За час, відколи мене не було, на сторінці з'явилося кілька фото. Серед них немає мого колишнього, але зате я бачу там секретарку, яка змінила мене, коли народився Корній. Ця молода дівчина вагітна і я фиркаю, припустивши, хто знову стане татком. Може, хоч відчепиться від мене нарешті й знайде нову боксерську грушу.

Саме в цей момент повертається Олег і я відкладаю телефон, щасливо усміхаючись. І ловлю на собі його зачарований погляд, який змушує серце битися частіше. 

— Не змерзла? 

Дивно, але мені настільки байдуже до температури в цій кімнаті. Напевно, мене зігрівають почуття. Вголос я цього звісно ж не кажу, але й від його куртки не відмовляюся. Олег бере її з вішалки та підходить до мене, допомагає одягтись, так і залишившись стояти позаду. 

Затамовую дихання в очікуванні. Можливо, він знову збирається зробити мені масаж. І я неспроможна відмовитися від цього контакту, який він пропонує сам…

Все відбувається так, як я й передбачала. Без жодних слів він просуває свої руки за комір куртки й починає знову обережно м'яти мої плечі. Ми обоє мовчимо і мені здається, що все одно розуміємо одне одного без слів. Принаймні, я відчуваю якесь дивне єднання, ніби все в цьому світі так і має бути. 

Через хвилин десять, коли я на всю котушку ловлю дивовижний "дзен", Олег забирає свої руки з плечей та одразу ж кладе їх на моє підборіддя, аби обережно підвести мою голову назад. Через схвильованість я ледве наважуюся розплющити очі. А коли все ж роблю це, трохи засмучуюся, бо на його обличчі немає посмішки. Він дуже зацікавлено роздивляється мене, погладжуючи великими пальцями шкіру обличчя. Ці дотики відгукуються в моїх грудях дивовижним теплом. Дихання стає повільнішим і я прочиняю рот, аби вдихнути глибше. В синьому погляді спалахує іскорка, захопленість, і вона дуже швидко розгоряється. 

Великий палець опиняється на моїй губі, окреслює її контур, ніби вивчає границі перед чимось надважливим. Погляд чоловіка тьмяніє, в ньому палає бажання.

А за мить він нарешті схиляється та дуже ніжно доторкається до моїх губ своїми. 

Всього лише кілька секунд триває наш трепетний легкий поцілунок, а я почуваюся так схвильовано, що ледве дихаю. Олег випрямляється, усміхається мені дуже ніжно й обережно пробігається пальцями по щоці. Але його погляд… він надто печальний, аж боляче ріже серце. 

Чоловік мовчки йде за свій стіл і починає дивитися у монітор. А я не можу відірвати від нього ошелешеного погляду. Мої руки тремтять, дихання так і не вирівнялося, а серце… воно одночасно дуже щасливе, але чогось так болить….

Мені хочеться крикнути на Олега, навіщо він це зробив, а потім ніби нічого й не було продовжив працювати, але я не можу вимовити й слова через болючий клубок, що застряв у горлі.

Сльози, яких у мене вже давно не було, прозорою пеленою застилають очі. Я докладаю усіх зусиль, аби не розревітися й також повертаюся до свого комп'ютера. Роблю вид, що працюю, але нічого не розумію, бо всі думки про чоловіка, який спокійнісінько сидить поряд зі мною.