Частина 3

Затишна кав'ярня на одній із безліч вузеньких вулиць, велике панорамне вікно, через яке видно середину приміщення, й столи за якими сидять відвідувачі, саме туди направлялася блакитноока дівчина. Ставши на східці перед будівлею вона струсила свою парасольку. І поправила волосся, яке розтрусив вітер. На дворі все ще моросів дрібний дощ, нагадуючи - надворі осінь.

Дівчина протягнула руку до дверей, в той же момент із закладу виходив юнак, привідкривші важкі двері хлопець пропустив її всередину, то був молодик років двадцяти двох, його світлі очі зустрілися з її блакитними. Він вийшов на прохолодне осіннє повітря, каплі дощу змочили каштанове волосся. Дівчина тим часом зайшла у будівлю, де її зустрів аромат кави й прянощів.

- Аню, я тут, - одразу гукнула Лінка, побачивши знайому. Вона сиділа за першим столиком біля вікна, темне волосся було зібране у незграбний маленький колачик, широкі круглі окуляри виблискували від світла від лампи поряд, усмішка не сходила з лиця.

- Невже, навіть не спізнившись, - жартома відповіла білявка, зняла своє пальто і поставивши його на вішак присіла навпроти подруги. Дівчата зробили замовлення у милого офіціанта, який своєю посмішкою додавав затишку цій кав'ярні.

- Ну то можу розповідати? - карі очі Лінки світилися, вона прагнула якнайшвидше розповісти історію.

- Давай, здивуй мене, ти це вмієш - погодилась дівчина. Бо й справді вже звикла до цікавих пропозицій і неймовірних історій від дівчини, що цікавиться культурою з малих літ. 

- Так ось, влітку, коли ми з тобою були на виставці, то ти зацікавилася шовковою хустиною. Ти ж пам'ятаєш? - почала Лінка.

- Звичайно, як забути той день коли ми з тобою в спеку шукали чогось "неймовірного" на ринку старих речей. - Трохи невдоволено відповіла Аня.

- Подруго, прошу, перестань так говорити, бо те що я дізналася і справді цікаве. - Затвердила брюнетка.

- Добре, розповідай, що ти знайшла. Я не буду перебивати. - Стримано відповіла дівчина, й умостившись в спинку м'якого крісла почала слухати.

- Так ось, тоді ми пішли з ринку, але я пізніше, десь о 15, чи то 16 годині... - глянувши на подругу з докором, - ти обіцяла не перебивати! - Одразу наголосила дівчина, - тоді я повернулася туди, і довго вговорюючи продавчиню віддати мені хустинку за меншу ціну, все ж купила її. Спочатку, я сама хотіла знайти значення тих символів, бо виглядали вони як знаки кельтської культури, але то в мене були домашні справи, ти знаєш, я робила ремонт вдома, то я була зайнята іншими своїми експонатами: описувала пам'ятки різних культур на десятки сторінок. Ну загалом я вирішила попросити знайомого, мого студкуратора, як виявилось він на літо поїхав в Америку на стажування, і що ти думаєш..., - Лінка емоційно махнула рукою, - так, він залишився там вивчати історію інків, і не знати чи повернеться сюди, а ми ж мріяли працювати тут разом... Та не про це, найголовніше, що я точно знаю - та хустика справді належала комусь з поважних персон! 

- Що ти маєш на увазі?- перепитала Аня.

- Я написала Коваленку, і як виявилося на початку вересня, чи то були перші дні жовтня, він повинен був приїхати сюди, щоб забрати документи з універу, там у нього свої нюанси, так ось, він повинен бу також зустрітися зімною.

- Ваше замовлення, - перебив Лінку приємний голос офіціанта, який щойно приніс замовлення за їх столик. Хлопець, світле волосся якого було закручене в колачик на потилиці, задумано і стримано глянув на дівчат. Та голос його звучав досить привітно.

- Дякуємо, - відповіла брюнетка, глянула на хлопця і усміхнулась, молодий хлопець сором'язливо посміхнувся у відповідь і почав ставити чашки на стіл.

- Американо з молоком, і чай з меліси, - промовив офіціант.

 - Аню, ця хустинка дійсно з вишивкою кельтських знаків! - продовжила Лінка. Її голос звучав так радісно і захоплено. Вона завжди емоційна.

- І належала комусь із Британської імперії! - майже викрикнула Ліна і в пориві емоцій випадково махнула рукою, непомітивши, як ставив чашку хлопець. І мабуть, лише секунда часу і міліметр простору завадив розлитися чашці горячого напою.

- Ой, вибачте, - у виправдання сказала вона і взяла своє американо. Дівчина глянула у вікно, за яким посилювався дощ.

- Дуже дякуємо - промовила Аня, і вони знову перейшли до розмови з подругою. 

- Микита, коли ж попрацював...

- хто такий? - запитала блондинка, роблячи ковток зеленого чаю.

- Та я ж кажу, знайомий, що поїхав в Америку, він також розпізнав кельтські знаки, і ті символи, що там зображені мають певний сенс, кожен знак має певний сенс. Колись люди вкладали якісь мотиви, - Лінка загострила погляд, - ми знайшли справді дорого річ.

Аня недовірливо глянула на дівчину. 

- Дорогу не тільки в співідношенні грошей, ця хустина сто відстотків важлива була для тієї людини.

- І що ми можемо ще дізнатися? Ти ж не дізнаєшся кому саме вона належала. - Затвердила Аня, вона більш скептично ставилася до таких речей.

- Звичайно, але ми можемо дізнатися регіон, а звідти, можливо і родину. 

- А як вона опинилася у Львові, звідки вона у тієї жіночки?

- І я хотіла б запитати в продавчині, де вона знайшла таку річ, хто її туди передав, як вона взагалі потрапила на її прилавок, та що ти думаєш!.. - брови Лінки піднялися, - Її немає на ринку, і не було з того часу як ми там проходили. Вона зникла, або поїхала кудись в інше місто. Я не знаю, а інші продавці кажуть, що взагалі не пам'ятають такої. Дивина, чи не так? - Риторично запитата брюнетка. - До речі, я ж взяла її з собою.

Ліна нахилилася, взяла свою невелику шкіряну сумочку в руки, звідти дістала не велику дерев'яну коробочку. Та скринька чарувала таємницею. Аня нахилилася до подруги, бузкова хустина була акуратно складена, блистіли шовкові нитки.

- Ти тільки глянь, як акуратно зроблена робота, - Ліна акуратно вийняла дорогий лоскуток тканини, - подивися, як вишукано розміщений малюнок, при тому, що кожен із них має особливий сенс, - продовжувала та.