Розділ 8.

Стало дуже тихо. Бос пішов, працівники теж. Очі злипались, живіт страшно бурчав, адже за весь день я встигла випити лише чашку кави. Видихнула і прикрила очі, роздумуючи над планом дій. Так, такий день, як сьогодні, завтра точно не пройде. Треба серйозно взятися за роботу і довести й собі, і цьому індику, що я здатна на більше, ніж бути ходячим непорозумінням.

Отже, перше, що потрібно зробити, — це знайти їжу. Додому сьогодні не поїду. І Юлька не дасть попрацювати, і час марно витрачу. Вийшла до охорони й запитала, чи можу я залишитись і попрацювати цілу ніч. Хто знає, які тут правила? Але мені відповіли, що помічники генерального директора можуть бути тут цілодобово. Чудово! І одразу закралася сумна думка, що всі помічники цього жорстокого індика не мали навіть хвилини відпочинку.

Зайшла в найближчий супермаркет і купила собі їжу. Більше, ніж зможу осилити, але голод — це така річ, що очі не знають меж. Повернувшись до офісу, я виділила собі пів години й, нарешті, задовольнила свою величезну пристрасть наїстися. Потім умилася холодною водою, щоб не розм'якнути й не заснути прямо тут.
Прибрала в кабінеті боса: забрала посуд, натерла меблі, склала канцелярію, полила квіти. А потім настала черга перекладу.

Знає ж, гад, про моє володіння іспанською! Перекладала до трьох ночі. Потім внесла правки, бо могла зовсім заплутатись. Не передати, як я себе почувала! Так сильно я ще ніколи не хотіла спати! Я бігала обмити обличчя холодною водою разів двадцять, а також випила не менше десяти чашок кави. До п'ятої ранку переклад був готовий. І я пишалася собою.

Викликала таксі й поїхала додому. Залишалося три години. Мені потрібно було помитися і переодягнутись у чистий одяг.

Я так сподівалася, що Юлька спить, і я тихо і швидко все зроблю! Але вдома на мене чекав зовсім не приємний сюрприз. Не знаю, чия це була ідея чи що наговорив цей мерзенний тип, але виявляється, всю ніч на мене чекав той хлопець, від якого мене врятував мій бос. Він саме спав у моїй кімнаті, на моєму ліжку, і при моєму поверненні прокинувся.

— Оу, бачу, ти всю ніч розважалась без мене? – огидним голосом промовив він, підводячись з ліжка. Я зробила крок назад. Його обличчя було гарно розмальоване після зустрічі з Олександром Костянтиновичем. Але він прийшов явно не з вибаченнями.

Хлопець швидко схопив мене і затиснув рот рукою, щоб я не встигла покликати на допомогу.

— Що, суко, не чекала, що я повернусь? Я ще не одержав те, що хотів. А після вчорашнього, я вимагаю від тебе відпрацювати за все, що сталося. Не захотіла по-доброму, значить, любиш бути жертвою. А я люблю таких, як ти.

Я спробувала, як і минулого разу, дати йому коліном у пах, але він уже мій прийом знав і був готовий.

— За це теж отримаєш, погань, — прошипів він мені у вухо.

Я в житті так не панікувала. Бути зґвалтованою ніколи не входило до моїх планів. Та я завжди уникала таких хлопців, як у принципі, і нічних тусовок. Який же чорт мене смикнув позавчора погодитися на план Юльки?

Я спробувала вирватись, але це виявилося неможливим. І чому я досі не купила нічого для самозахисту? Хлопець, здається, був ретельно підготовлений до нашої зустрічі. Він заліпив мені скотчем рота, зв'язав руки й кинув на ліжко. А сам почав повільно знімати одяг.

— Твоя подруга все одно нічого не почує. А якщо й почує, то подумає, що ти чудово проводиш час, — засміявся мерзотник, стягуючи з себе сорочку.

Раптом завібрував телефон. Господи, як мені дістати його? Тільки не вимикайтеся, будь ласка! Сумка моя так і залишилася висіти на мені під час мого польоту на ліжко. І на моє щастя, виявилася зовсім поруч із моїми зв'язаними руками. Я спробувала намацати замок та відкрити сумку.

А хлопець тим часом уже зняв штани та красувався переді мною в одних трусах. На комоді стояла пляшка пива. Він підійшов, відкрив її й зробив кілька ковтків. Я молилася всім святим, щоб якось встигнути відповісти на дзвінок… але що далі?

Ось я намацала свій телефон, а вібрація закінчилася. Я не могла бачити ні екран, нічого, адже руки були заведені за спину, і телефон із сумкою були майже піді мною.

Сльози бризнули з очей, і я спробувала закричати. Але видала лише тихе, незрозуміле мукання. Зненацька телефон знову завібрував. Я спробувала по пам'яті тицьнути пальцем туди, де мала б бути кнопка відповіді. Аби тільки не скинути виклик!

— Гей, ти чого там робиш? — раптом зрозумів, що я щось задумала, тихо вигукнув хлопець.

В цей час вібрація припинилася. Не знаю, куди я там потрапила, але замичала, з усієї сили. Навряд чи мене хтось почує так.

— Погань! Віддай свій телефон, повія! — вилаявшись, хлопець відкинув телефон і сумку в дальній кут кімнати. Все, тепер кінець.

У паніці я почала барабанити ногами в стіну і звиватися як змія. Мені було начхати, що я причиняю собі біль, що цей виродок сміється з мене. Я не хотіла, щоб зі мною сталося те, що мені подумати навіть страшно було.

— Бийся, дівчинко. Тебе все одно ніхто не врятує, — гидко засміявся виродок, стоячи біля ліжка в одних трусах і попиваючи пивко. Він отримував задоволення від мого страху та паніки. І тут я як ударила його ногою в пах!

Полилися грізні та гучні мати. Я ледве встигла сповзти з ліжка і прослизнути повз скорченого хлопця. Але не так просто виявилося відчинити двері, коли твої руки зав'язані за спиною. Але мені вдалось. Майже. Як тільки я відчинила двері й вибігла до зали, мене збили з ніг, і я боляче впала на підлогу.

Хлопець міцно вилаявся і завалився на мене всім своїм тілом.

  — Догралася. Мені начхати, нехай тоді всі дивляться, як я тебе маю.

Пролунав дзвінок у двері. Ми обидва повернулися у бік дверей. Сльози вже не зупинялися, і я закричала. Але лише зірвала собі голос.

— Кричи скільки хочеш, мене це тільки заводить, — засміявся гад. А я навіть імені його не знаю!

Юліна квартира була розташована в одному зі старих районів міста та дісталася їй від бабусі. Грошей на ремонт не було, тому не важко було вибити комусь старі, дерев’яні двері. Ми почули оглушливий гуркіт. А далі якимось дивним чином з мене зник хлопець. Я нікого й нічого не бачила. Так і лежала на підлозі, дивлячись в стелю, заливаючись сльозами.