1

Я повертався в рідне село. Туди, куди зарікся ніколи більше не повертатись. Я втратив усе що мав: друга, наречену, бізнес, та от зараз я повертався у рідне село Малинівку, побитий, зраджений, принижений, без роботи і родини. Який поїхав таким і повернувся. Це було нестерпно принизливо! Я останні п’ять років спину гнув, тільки щоб більше не повертатись ніколи сюди, і от я знову тут. Та це тимчасово, в мене вже був план, прибрати хату що дісталась мені у спадок, після смерті бабусі, і продати, а на виручені гроші я знову почну все спочатку, повернусь у місто і ще всім покажу з чого зроблений Станіслав Рибчак!

Старезний, побитий автобус, я дивувався як він досі може їздити, зупинився на зупинці, скраю села. Знехотя я вийшов на ґрунтову дорогу, схожу на швейцарський сир від вибоїн, дещо схоже ніколи не міняється, і одразу потрапив на очі бабі Марфі. Я вже й забув що вона весь вільний час просиджує тут, на зупинці, продаючи домашню випічку і все що можна виростити на городі.

— Невже це наш Стасик, повернувся ж таки у рідні краї?! – промовила стара відганяючи мух з печених пиріжків і пильно роздивляючись мене. От цього мені тільки бракувало, ця бабка вже за пів години рознесе усім селом новину про мій приїзд, та все ж для годиться я привітався:

— Добрий день, бабцю Марфо, а ви як завжди тут, на зупинці, – якщо не помиляюсь, вона жила через три хати від моєї, і скільки я себе пам’ятаю завжди сварилася з моєю бабцею, поки та була жива.

— А де ж мені ще бути, – знизила плечима старенька, – для таких старих шкап як я в селі роботи небагато, а рибне місце свято пусто не буває, от і тримаюсь. А то Каська, з сусідньої вулиці, вже поглядає на мою точку, напевно спить і бачить як я відкинусь, щоб зайняти це місце зі своїми тухлими пирогами. А ти ж як то на довго чи як? Вже пару років тебе не бачила, думала не повернешся.

Довелось стисло, не вдуваючись особливо в подробиці, розповісти причину свого приїзду. Я обставив все так, неначе приїхав продати тут дім, так як мені він не потрібний. В принципі це була майже правда, а бабі Марфі більше і не треба знати, і так потім все перекрутить, як почне пліткувати. Я вже хотів було попрощатися, зараз був не той настрій щоб вислуховувати бабу Марфу, яка могла говорити хоч весь день, дай їй тільки волю. Та вона зупинила мене і розказала, що кілька років тому, от так як я в Малинівку повернувся Андрій Сидрик. В місті він розбагатів і тепер багатий підприємець, скуповує всю нашу вулицю, хоче курорт на озері влаштувати, тож порадила з приводу продажі звернутись до нього.

Поки я йшов від автобусної зупинки, мимоволі став розглядати Малинівку. Село майже не змінилося, з одного боку оточене густим лісом, з болотом, а з іншого починалися поля, більшість з яких були закинуті. Люди більше не хотіли працювати на землі, а їхали на заробітки в велике місто чи закордон. В кінці села в нас було велике озеро, що одним боком впилось в густий ліс. За словами баби Марфи, його викупив Сидрик, і зараз там кипіла робота, було розпочато будівництво сучасного курорту для багатіїв. Йдучи вулицею я також зауважив що деякі будинки збільшились, виросли в висоту і ширину, і були схожі на невеличкі палаци, а деякі залишились зовсім без змін, і зараз контрастували на фоні більш багатших сусідів.

Дім милий дім. Подвір’я очікувано заросло бур’янами і травою, що сягали мало не вище мене. Пробратися до дверей було не просто. Та там мене очікував неприємний сюрприз, гіляка зі старої груші, що росла біля самого дому відламалась і проламала дах. Схоже тут буде більше роботи ніж я розраховував. Та попри мої побоювання, всередині все було досить пристойно, якщо не враховувати павутиння і сантиметрового шару пилюки. Все можна було виправити легким косметичним ремонтом.

Та спочатку я хотів розслабитись, після тяжкої і довгої дороги, а що може бути кращим за купання в озері. Але, як виявилось, в сільському озері тепер не вийде поплавати, воно тепер обгороджене високим парканом, і закрите для усіх. Та я знав, ще з юнацьких років про лісове озеро, яке колись давно місцеві чоловіки викопали в лісі, недалеко від Болотяного Гаю. Болотяним Гаєм називали місцину в лісі, де починалося болото. Це було загадкове місце окутане таємницями і містичними оповідками, що з часом ставали легендами. В маячню я не вірив, просто дорослі боялися щоб діти не потонули в болоті.

Частина села, розташована біля озера, де я колись вільно гуляв тепер також була відгороджена, і більшість будинків вже була знесена. Йдучи до лісового озера я відмітив що Сидрик таки серйозно взявся до будівництва свого курорту, сюди вже напевно були вкладені мільйони, а це ж тільки початок будівництва.

За пів години я був на місці, це було одразу за селом, якщо пройти лісовою стежкою в сторону Болотяного Гаю. Та якось дивно тут усе було, стежка заросла так що важко було просуватись вперед, та за кілька хвилин я  побачив галявину, і почув плюскіт води. Хоч серед тижня тут нікого немало бути, та на галявині чулися голоси чималого натовпу, мабуть за відсутності основного озера всі почали ходити сюди. Я вийшов з під сховку кущів і зробив кілька кроків в сторону озера, та так і встав як вкопаний. Схоже я потрапив на з’їзд нудистів, чи якихось сектантів, враховуючи що не всі тут були повністю голі. Але й окрім цього люди що зібрались на березі невеликого озера були досить дивні: молоді звабливі дівчата і молоді парубки, були майже чи на пів оголені, і про щось сперечалися, а в деяких із них волосся було пофарбоване в зелений чи синій колір.

Я вирішив що краще піти поки мене не помітили, мені тільки сектантів бракувало до повного щастя, та під ногою зрадливо хруснула суха гілка, і всі ці люди, як за командою, повернулися до мене…

Ранок у мене почався близько одинадцятої. Давно я так солодко не спав, правда сон якийсь дивний наснився, неначе я зустрів групу на пів оголених сектантів посеред лісу.

Спочатку вирішив вимити весь дім, це зайняло багато часу, пилюка була буквально на всьому, і позбутися її виявилось важче ніж я думав. Добре що хоч вода була в домі, і не доводилось бігати до криниці. Наступним пунктом був ремонт даху. Вирішив робити все сам, руки ще не забули як тримати молоток. А в старому сарайчику знайшов кілька дощок, і листів шиферу, якраз мало хватити на ремонт даху.