Помста істинної. Вогні повстання

Розділ 8

Паніка й хаос, що почалися з того злощасного дня, не вщухали. Слуги й далі снували коридорами з наляканими обличчями, не знаючи, що робити. Повсюди лунали фрази, обірвані на півслові, шепіт, від якого повітря здавалося напруженим. Ніхто не знав, як буде далі, і, схоже, ніхто не хотів брати на себе відповідальність.

Олівія не повернулася. Звістка про те, що її істинний забрав її одразу після зустрічі, розлетілася домом, як пожежа. Ніхто зі слуг не наважувався сказати це вголос, але шепіт лунав гучніше за крики. Без її наказів замок, здавалося, поринув у стан коми.

Прислуга, яка раніше з презирством обходила мене стороною, тепер почала приходити з питаннями. Моя маленька кімната перетворилася на дивний центр для тих, хто не знав, що робити далі.

— Пані Вінні, ми чекаємо вказівок, — промовив якось старший дворецький, зніяковіло опустивши погляд. Я підняла очі від своєї чашки трав’яного відвару, відчуваючи, як на мене дивляться всі, хто був у кімнаті. У них більше не було звичної пихи. Лише страх і розгубленість.

— Я… я не знаю, — тихо відповіла я, щиро знизавши плечима. — Лорд нічого не казав?

Старший дворецький насупився, його брови, здавалося, зійшлися на переніссі від напруги. Інші слуги також переглянулися, ніби сподіваючись, що хтось інший запропонує рішення. Але ніхто не наважився щось сказати.

— Ні, пані, — нарешті видавив дворецький. — Лорд нічого не сказав.

Його голос трохи зірвався, як у людини, звиклої до чітких вказівок і тепер загнаної у глухий кут. Я дивилася на нього, розуміючи, що не можу нічим допомогти. У мене не було влади, і вони це знали. Але, схоже, тепер я була їхнім єдиним варіантом.

— Тоді робіть те, що вважаєте за потрібне, — сказала я, намагаючись звучати спокійніше, ніж почувалася насправді. — Підтримуйте лад у домі. Дотримуйтесь розпорядку.

Слуги вклонилися, хтось кивнув, хтось промовчав, але, схоже, вони сприйняли мої слова як керівництво до дії. Вони розійшлися, залишивши мене наодинці з важкою тишею кімнати. Я знову опустилася в крісло, обійнявши живіт руками. Олівія. Річард. Ці двоє драконів зруйнували все, що було мені дороге, а тепер я маю вирішувати їхні проблеми?

Річард зник після тієї розмови в моїй кімнаті. Чутки про те, що він поїхав у справах, ходили серед прислуги, але ніхто не знав напевно. Я залишилася одна в цьому величезному замку з людьми, які раптом почали бачити в мені рятівницю. Це було дивно й незвично.

Але все обірвалося на третій день. Опівдні в замку почувся шум. На подвір’ї пролунали гучні голоси, цокіт кінських копит і дзвінкі команди вартових. Я підійшла до вікна, підтримуючи живіт, і визирнула.

Карета, запряжена четвіркою розкішних коней вороного масті, зупинилася перед головним входом. За нею — двоє драконів у людській подобі, обидва з суворими обличчями. Охорона поспішила розчахнути двері карети.

Першими вийшли вони.

Олівія виглядала інакше. Її обличчя, ще прекрасніше, ніж раніше, утратило звичну маску зверхності. На ньому читалося щось нове, те, чого я раніше не бачила. Можливо, це було щастя. Її сукня — червона з золотою вишивкою — підкреслювала її статус. Але вона не йшла вперед, як зазвичай. Натомість її погляд був спрямований на чоловіка, який ішов за нею.

Його можна було описати лише одним словом — іноземець. Високий, статний, з синьо-чорним волоссям, зібраним у хвіст, і строгим, різким обличчям. Його очі, що світилися бурштиновим блиском, здавалися обпікаюче холодними. У його рухах відчувалася міць, а в постаті — беззаперечна впевненість. Він був одягнений у чорний камзол із срібною вишивкою у вигляді драконових крил, що виглядало водночас елегантно й загрозливо.

За ним, плавно ступаючи, з’явилася ще одна жінка. Така ж висока, але з м’якими, округлими рисами обличчя, її шкіра сяяла, мов порцеляна, а великі чорні очі, здавалося, бачили більше, ніж слід. Волосся, заплетене в складну косу, переливалося, наче вороняче крило. Її сукня була глибокого фіолетового кольору, прикрашена тонкою срібною вишивкою.

Вона оглянула двір з легкою усмішкою, в якій читалося не стільки задоволення, скільки легка зневага. Здавалося, вона бачить усе й усіх наскрізь.

Я здригнулася, відсахнулася від вікна й сховалася за фіранкою, а потім і взагалі відійшла вглиб кімнати. Що б не означав цей візит, нічого доброго він мені не обіцяв. І краще в такому випадку відсидітися в відносній безпеці.

На подвір’ї тривала метушня, але, всупереч надіям, довго залишатися в кімнаті мені не дозволили. У двері настирливо постукали, і я здригнулася.

— Лорд наказав усім негайно зібратися в головній залі, — служниця визирнула у прочинені двері. Її обличчя виражало суміш тривоги й розгубленості.

Ось і сталося! Варто було лише Олівії ступити на поріг, як мене тут же перестали називати «пані». Та й взагалі перестали якось називати.

— Усім? — перепитала я, відчуваючи, як серце пропустило удар. Накази Річарда рідко стосувалися мене безпосередньо, і від цього здавалося, що вони ще страшніші.

— Так. Прошу вас, не зволікайте, — сказала вона і одразу ж зникла.

Я глибоко вдихнула, погладила живіт і, намагаючись триматися, пішла за потоком слуг, які вже прямували до зали. Серце калатало десь у горлі, ноги тремтіли. Що могло статися? Що він збирається оголосити?

Зала була заповнена вщерть. Слуги стояли щільною юрбою, напружено чекаючи початку. Кожен шепіт одразу ж стихав, щойно лунав. Я стала в самому кінці, ховаючись за їхніми спинами, сподіваючись, що мене ніхто не помітить.

Але мої надії були марними. За мить я відчула на собі його погляд. Річард стояв у центрі зали, високий і грізний, з тим самим холодним виразом обличчя. Його очі зустрілися з моїми на коротку мить, і я завмерла, мов спіймана злочинниця. А потім його погляд перейшов на Олівію, що стояла поряд із ним. Вона шукала мене очима, і, помітивши, мені захотілося зникнути.

Я опустила голову, дивлячись у підлогу. Хотілося сховатися за натовпом, але це було неможливо. Її погляд не відпускав, а увага Річарда тиснула, мов камінь.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше