Розділ 7

За тиждень мене виписують. Лікарі запевняють, що загроза минула і можна повертатися до звичних занять. Тільки моє самопочуття не таке оптимістичне. Біль від забитих місць не відпускає, переслідує слабкість, весь час хилить до сну. Можливо, всі вагітні так почуваються, але мене такий стан трохи лякає.

В університеті я з'являюся попри слабкість. Дмитро не відходить від мене ні на крок, опікує, як маленьку. Це дуже приємно. Наші відносини виходять на абсолютно новий рівень, сповнений ніжності та турботи. Таким коханий подобається мені ще більше. І я б могла з упевненістю сказати, що абсолютно щаслива, якби не переживання за чоловіка, якого збила.

Інформація про його стан дуже мізерна. Батько Дмитра пояснює це тим, що він – син впливового бізнесмена, та й мама його теж відома у колах бізнес-еліти. Такі люди зазвичай уникають публічності, тому немає нічого дивного в тому, що про здоров'я сина вони не сурмлять на кожному розі. Щоправда, трохи напружує, що мене теж ніяк не інформують, адже саме від того, наскільки сильно він постраждав і якими будуть наслідки травм, залежить покарання.

Мене неодноразово викликає слідчий, по сотому разу ставить одні й ті самі питання. Я розумію, що їм треба все з'ясувати, щоб максимально об'єктивно оцінити ступінь моєї провини, а тому знову і знову переказую те саме. Мені нема чого приховувати, я нічого не порушила, швидкість була нижчою за допустиму. Хіба що не пропустила пішохода. Але я його не бачила через непритомність!

- Ми знайшли свідків, зняли записи з камер спостереження та навігаторів, тож загалом картина ДТП ясна. Справа проста, можна передавати до суду, – слідчий бубонить собі під ніс, гортаючи папери у папці.

- А як… почувається потерпілий? – щоразу боюся ставити це питання.

- Він живий. Але стан, як і раніше, важкий. Наскільки мені відомо, родичі знайшли західну клініку, де його можуть врятувати. Пощастило, що вони люди багаті та спроможні оплатити лікування.

Знаю я… Мама намагалася з ними поговорити, хотіла запропонувати гроші, але з суми, яку ми можемо взяти в кредит під квартиру, вони лише посміялися. Кажуть, що тільки конструкції для кріплення кісток коштували дорожче.

Я б дуже хотіла побачитися з ним і вибачитися, але до нього нікого не пускають. Він живий – і це головне. Значить, мене не посадять.

Час рухається непомітно. Приготування до весілля триває повним ходом. Ми зі свекрухою вибираємо сукню, залишається підігнати її по фігурі, передбачивши невеликий припуск на можливий живіт. Його поки що майже не видно, але тепер щотижня він стає все більше і більше. Малюк росте.

На УЗД нам роблять його першу фотографію. І хоча там мало що можна розібрати, сам факт, що на цій картинці зображена моя дитина, викликає трепет і розчулення. Вагітність робить мене дуже сентиментальною та плаксивою, я постійно плачу з будь-якого приводу.

Здається, ніщо не здатне затьмарити мою радість, але одного разу…

- Слухай, Марійко, тут таке діло. Мої предки вважають, що нам треба відкласти поки що весілля, – Дмитро не дивиться в очі, відводить погляд. Значить, сам знає, що неправий.

- Як це відкласти? Чому? На який час?

- Поки слідство триває. Хто знає, чим все закінчиться.

- Дмитре, а яке відношення це має до нашого весілля? Я не розумію, навіщо відкладати. У мене вже ось-ось живіт буде величезний, я в сукню не влізу! Ти ж знаєш, що я невинна, у мене сталася непритомність, є медичний висновок.

- От і чудово. Якщо тебе виправдають, ми відразу після суду одружимося. Довідка з консультації на руках, нас зареєструють за прискореною процедурою.

- Стривай. А як не виправдають?

- Навіть не знаю. Розумієш, батько – не остання людина у місті. Як на нього подивляться, якщо тобі дадуть термін, хай навіть умовний, а я одружуся з тобою? Вийде, що невістка Рогозіна – кримінальниця? Як він це виборцям пояснюватиме? Та й сам факт, що ти збила людину. Хто там розбиратиметься, непритомність у тебе була чи передоз наркоти? Знаєш же, які журналісти вульгарні – рознесуть плітки, потім не відмитися.

- Дмитре, якщо ми одружимося, то суддя не ризикне йти проти твоєї родини та врахує всі пом'якшувальні обставини!

- Марійко, ну що я можу зробити? Батько сказав: ні, тільки якщо тебе виправдають. Інакше погрожує грошей не дати. А як грати весілля без грошей? Жити потім як? У мене своїх грошей ще немає. 

Він виглядає винним. Мені навіть його шкода: батьки змушують його робити те, чого він не хоче. Але мені ніяк не вдається підібрати потрібні слова та аргументи, щоб він зважився прийняти в цій суперечці мій бік.

- Та якось упораємося! Зрештою, необов'язково пишне весілля робити – можна просто розписатися. І потім ми з тобою працюватимемо.

- Та яке там працюватимемо? Тобі народжувати за кілька місяців. Знаєш, скільки грошей знадобиться? Твої навряд чи нам чимось допоможуть.

- Це так… Але якось прорвемося! Дитина ж у будь-якому випадку народиться, її ніяк не скасувати та не перенести!

- Батько сказав, що якщо тебе посадять, то після пологів ми заберемо малого до себе. Вдома йому, напевно, буде краще, ніж з тобою у в'язниці.

Киваю, як китайський бовдур. Не вірю, що мене визнають винною, це просто не вкладається у голові. Чоловік, якого я збила, живий, його родичі мають гроші на хороше лікування, не сумніваюся, що лікарі зроблять усе можливе. У мене пом'якшувальні обставини. Хіба ж суддя – не людина? Повинен увійти в становище.