Розділ 21

— І після цього ти смієш мені казати, що це я з тобою граю?! Це ти намагаєшся отруїти мою душу згубним бажанням, підкоряючи моє тіло! Залишу тебе з твоїм жахливим норовом і твоєю шаленою мрією наодинці, — зіштовхнувши мене з себе, схоплюється на ноги. Іскри з очей, гарчить, наче ось-ось перетвориться на дракона і перекусить мене навпіл від злості. — Піду до тих, хто ніжніший зі мною без жодних умов!

Вискакує з моїх покоїв, а я, задихаючись від обурення, вискакую слідом за ним і кричу йому навздогін:

— Давай-давай, біжи до своїх іграшок, маленький хлопчику, якщо ти тільки й вмієш лапати дівчат та казки їм розповідати! Хто ж знав, що дракони такі слабаки! — луна підхопила мої слова і понесла по закутках замку. Мене так плющить через те, що він втік! Хочеться стиснути кулаки і верещати доки скелі не почнуть здригатися. Я не хочу, щоб Рам йшов, тому що… тому що цей вогнедишний йолоп мені подобається. Здається, я запала на нього. Мабуть, від мене теж іскри сиплються, я реально бачу, як вони мене оточують, немов хмара крихітних світлячків, їх стає дедалі більше, поки мене зовсім не поглинуло це сяйво. Воно мене засліпило, на мить здалося, що мені нема чим дихати і мене відірвало від підлоги. Я навіть запанікувати як слід не встигла, як раптом звалилася на підлогу, але… вже не в замку дракона.

Кліпаючи очами та відкашлюючись, ошелешено дивлюся на всі боки і завмираю, впустивши щелепу, побачивши Троя поруч зі жрецями Білого Духа.

— Во істину сила Білого Духа безмежна! — тріумфуючи, вигукує цей одержимий, підскакуючи до мене. — Лідіє, ти ціла? Не бійся, тепер ти в безпеці! Ми витягли тебе з лап дракона.

— Трой, який же ти кретин! Тобі голову спершу треба вилікувати, а потім на дракона війною йти! — схоплююсь без його допомоги і шкодую, що не вмію спопеляти поглядом. — Я не просила допомоги, дурню товстолобий! Це ваш план виманити дракона? То я тебе розчарую, майже князю. Дракон за мною не прийде! Він на радощах, що здихався мене, вже побіг ставити свічку всім богам, яких тільки знає! Зате у драконів залишилися мої друзі, які через тебе тепер можуть постраждати!

— О, він з'явиться, — знущально усміхаючись, Трой наблизив до мене своє обличчя. — Нашим чарівникам вдалося дізнатися, що Іфраїм не отримав того, що хотів. Правда, красуне? Радий, що ти чинила опір, тому що ти належиш мені і ми одружимося з тобою сьогодні ж! А потім подивимося, коли пастка зачиниться і дракон опиниться біля моїх ніг зв'язаний та переможений.

— Я тобі не належу! — Зі злістю штовхаю його в груди, і він тут же перехоплює мої зап'ястя, впиваючись нігтями в мою шкіру.

— Ще й як належиш. Я заступився за тебе, коли старійшини вирішили спалити тебе на багатті. Я випросив у магів твоє життя і тепер воно моє. Ти моя, Лідіє! Підготуйте мою майбутню дружину до ритуалу! — гаркає слугам, які одразу кинулися виконувати його наказ, повиснувши на мені, як на необ’їждженій кобилі.

Ошелешено хитаю головою, не вірячи в те, що відбувається, дозволяючи їм кудись мене тягнути. У мене навіть немає сил вибухнути обуренням, хоча мені дико не подобається цей сценарій. Я не хочу заміж за Троя! Не хочу і не можу! Даремно я розлютила Рама. Від паніки тіло німіє, навіть слова не можу вимовити.

— Ось так, ось так, зараз ми вас роздягнемо, — бурмоче служниця, стягуючи з мене сукню. — Відмиємо, щоб від вас драконом не смерділо. Жреці проведуть вас через священне око, і ви будете готові стати дружиною нашого славного Троя. Вам випала честь, стати частиною великого роду, — вчотирьох засовують мене в чан з водою і тут раптом з переляканими криками забігає ще одна.

— Дракони!!!

— Вгамуйся, Сенді. Нам треба довіритись нашим доблесним лицарям і стражам-чарівникам, — осмикує істеричку старша служниця, продовжуючи тримати мене за волосся. — Адамас часто піддавався нападу цих тварюк і тим не менш вистояв. Краще допоможи нам підготувати наречену для нашого пана.

— Але ж там не один дракон і навіть не сім! Їх багато, ціла тьма! Вони закрили собою небо! — кричить налякана дівчина.

І тут до мене повернулися сили та ясність мислення. А ще шалена відвага, на яку здатні лише відчайдушні дурепи. Вивільнивши руку, поки ці курки в замішанні, тягнуся, хапаю порожнє цебро і б'ю ним з усієї сили каргу, яка вчепилася в мої руді коси. Мені боляче, але їй болючіше, цебро дерев'яне, важке. Вириваюся і розмахуючи цебром луплю служниць направо і наліво. Вони не чекали від мене такої спритності, а я геть озвіріла! Вискакую з купальні і біжу в чому мати народила в пошуках сходів нагору. Не думаючи, просто рятуючись. Мною ніби рухає якась сила і я їй повністю віддалася. Стражники та слуги метушяться, налякані навалою драконів, їм не до голої дівчини з порожнім відром. Чую, як за мною женуться служниці, які не так бояться драконів, як покарання за те, що вони мене упустили. Але хвала ранковим пробіжкам у моєму минулому житті, я бігаю швидше за них.

Вискакую на дах, піднімаю голову вгору і ледве стримую вражений зойк. Їх справді більше, ніж сім. Або це ілюзія, або Рам підняв все своє драконяче плем'я. Капець… дурдом якийсь! Вони високо і поки що просто кружляють над містом, видаючи оглушливі звуки, від яких мороз повзе по шкірі. Дракони ніби відчувають, що тут для них приготували якусь пастку, зі слів Троя, і не опускаються нижче, а я не розумію, як Рам зніме мене з цього клятого даху. Адже, напевно, він прилетів за мною. Принаймні мені так хочеться думати. Ось тільки я проти, щоб у всій цій історії страждали невинні люди, які стоять на шляху помсти. Одне діло огріти когось відром, а інше — спалити місто вщент. Хтось повинен їх зупинити, я не маю на увазі себе, до мене дракони навряд чи дослухаються, але так не може продовжуватися вічно.

І раптом… з лап дракона, що кружляє наді мною, падає мотузка. Дракони хитрі та обережні, як я вже зрозуміла, вони тримаються на такій відстані, щоб до них не дістали стріли, магічні пута або що там ще вигадали захисники Адамаса. Розумію, що мотузка — це мій шанс на порятунок, але з огляду на те, як я боюся висоти…