Розділ 17

Іфраїм

Така вже моя природа, що я відчуваю тепло всього живого, тому від дракона навіть мишеняті не сховатися. Деякі люди випромінюють ледь відчутне тепло, вони тьмяні наче свічка, що от-от догорить, тому що в їхніх серцях більше пітьми та холоду. Тепло не залежить від ваги, віку, статі або здоров'я. Трапляється, що деякі люди похилого віку або каліки сяють яскравіше ніж молоді та здорові. Навіть коханок я собі підбираю не за красою, а за внутрішнім теплом. Мені не подобаються злі холодні красуні, мені до душі ніжні, смішні і навіть трохи наївні. Я добре знаю, що таке пітьма, частина моєї душі сплетена з неї, з цієї прадавньої руйнівної сили. Але я також знаю, що таке світло, тому що друга половина моєї душі сплетена з нього і я також випромінюю тепло.

Сам я більше тяжію до світла, намагаючись вирватися зі своєї пітьми і досягти рівноваги. Сила пітьми могутня, але драконам вдалося підкорити її дику неприборкану міць, ми знаємо її мову та її закони. У цьому світі ми єдині, хто стоїть на варті, охороняючи кордон, що розділяє береги пітьми та світла. Тому драконам не бажано вбивати невинних, бо, якщо дракон випустить із себе пітьму — нашому світові настане кінець. Ми можемо забирати життя лише у чесному поєдинку чи захищаючись. Але життя не було б таким цікавим, якби не було таким складним. Дракони, як і кожен, хто живе в цьому світі, проходять через випробування. Ненависть, бажання помститися… Наші вороги теж випромінюють тепло, але злість, що кипить у моєму серці, змушує мене ненавидіти їхнє світло, для мене вони згасли і я хочу їх знищити. Нащадки вбивці нашої сестри спокушають мою пітьму, це не дає мені спокою, тому слова Лідії так сильно мене зачепили.

…Лідія… її тепло мене обпалює, не бачив нікого, хто сяяв би для мене яскравіше, тому мене так до неї вабить. Всім відомо, що дракони люблять усе блискуче, яскраве та коштовне. Ця дівчина… ух, як вона мене завела! З першого погляду моя внутрішня суть потяглася до неї, виляючи хвостом з думкою: «хочу її собі». Відчувши потяг в серці Троя, я з'явився в Адамас, щоб особисто побачити ту, що змусила серце нашого доблесного лицаря битися частіше. І був неприємно здивований, що наші з ним смаки збігаються. Хоча я вже тоді для себе вирішив, що ця дівчина йому не дістанеться.

Клянуся, для мене вона як факел. У ній стільки вирує емоцій, стільки пристрасті у кожному слові, погляді, помаху вій. О, а це її мідне волосся і колючі жарти! Приборкати її – для мене все одно, що виграти вирішальну битву. Вона вміє бути ніжною, я це точно знаю. Лідія може звести чоловіка з розуму своєю ласкою та любов'ю, але спочатку, звичайно ж, вона зжере його душу і виклює мозок, тому що приручити Лідію — це все одно що змусити потік розжареної лави повернути в інший бік голими руками. Відколи побачив її — не можу не думати про неї. Навіть злюся трохи, що сама того не знаючи, вона займає в мені надто багато місця. Вперше я так зачепився думками за жінку. Можливо, тому що вона одна з тих потраплянок, яких сила іноді випльовує у нашому світі. Зазвичай такі люди божеволіють раніше, ніж їх встигнуть спалити на багатті, а от Лідія, як і її друзі, напрочуд вижила.

Мені надзвичайно приємно її дражнити, для мене це наче занурення у морську безодню. Усі думають, що дракони люблять літати, але ніхто не знає, як ми любимо плавати. І ось якраз Лідія — моє таємне море задоволень, тому що навіть не зважаючи на її гострі шпильки та бажання зі мною сперечатися — поряд з нею я відчуваю себе чоловіком більшою мірою, ніж з моїми наложницями, які готові облизувати мене з ніг до голови. Заборонена магія дівчини з іншого світу. Але поки що Лідія навіть не здогадується, що має наді мною таку владу.

…Коли мій старший брат Фандор не спить, він постійно влаштовує усілякі веселощі. Турніри, полювання, жінки, вино ллється рікою, музиканти натирають собі мозолі, співаки хрипнуть, а танцюристи падають від утоми. Але мій брат на відміну від них втоми не знає, він сповнений сил і пустотливих забаганок. Фандор насолоджується життям і єдине, чого, на його думку, не вистачає — це спадкоємця. З усіх моїх братів, він найсильніше хоче продовжити наш рід. Ось тільки для цього потрібне взаємне кохання, а нам сімом поки що з цим не щастить. Жінки нас кохають і часто дуже сильно, а ми, хлопці, не можемо відчути те саме. Кохання не може пробити броню мого серця, моє серце глухе та сліпе. Я легко відпускаю жінок, так і не прив'язавшись до жодної з них, так і не зайнявшись бажанням подарувати одній з них своє життя. Адже для дракона кохання — це бажання віддати всього себе своїй обраниці. Своє життя, тіло, силу, відчинити їй свою душу. Стати перед нею вразливим і водночас стати для неї наймогутнішим чоловіком. Довірити таємницю, як мене можна вбити та довірити їй своє сім’я, з якого проросте нове життя. І зустріти таку жінку, якій можна довірити себе з усіма потрохами, дуже складно, тому що ми недовірливі і віддані лише родині.

На диво, сьогодні у Фандора тихо. Ні тобі музики, ні напівоголених нетверезих жінок. Це насторожує.

— Складаєш балади про себе коханого? — дивно бачити Фандора, що схилився над листом пергаменту з пером у руці. — А де всі? Фандоре, ти бува не захворів?

— Немає настрою веселитися. Ось… вирішив продовжити «Писання про вартових Тарра-Рока». Хтось повинен описати історію нашого роду, — коротко глянувши на мене, Фандор знову витріщився на свою писанину.

— І хто ж, насмілюсь поцікавитися, зіпсував нашому старшому братові настрій? — сідаю поруч, пронизуючи його своїм пильним поглядом. Фандор ховає думки, але я встиг уловити, що це пов'язано з дівчиною. — Твої гості, сподіваюся, живі здорові? — Починаю заходити здалеку. — Як я зрозумів, Флора припала тобі до смаку?

— Гм-гм... Раме, ти прилетів, щоб поцікавитися, як почувається чужинка? Що насправді тобі від мене потрібно? — насуплений Фандор рідкісне явище і мені стає ще цікавіше. Навіть наважуюсь відкласти важливу справу, щоб намацати причину цих змін.