Розділ 15

— Що це ти… таке задумав? — бурмочу і відповзаю. — Адже обіцяв, що не чіпатимеш, а сам… Попереджаю, я відбиватимуся.

— Лідіє, я не збираюся тут із тобою кохатися, — хижо посміхається і щось я йому не дуже вірю. Він не збирається. Це я не збираюсь! — Хотів зробити добру справу, спинку тобі потерти.

— Дякую, добродію, обійдусь без твоєї допомоги. Здається, я вже накупалася, — нервово кидаю погляд на купу свого одягу. Звідси не дістати.

— То вилазь, — усміхається цей нелюд. — Що я там не бачив. Мене вже складно здивувати жіночими принадами.

— А хоча… знаєш що, я передумала. Треба вимитися як слід, щоб шкіра скрипіла. Тож бери мочалку та приступай. Три ніжно, драконе. Якщо ти, звісно, на це здатний, — повертаюся до нього спиною, щоб не бачити цього глузливого виразу обличчя. Не знаю, у що саме ми граємо і чим ця гра закінчиться, але я така, якщо заведуся ... по ходу можу доконати навіть дракона.

Дожилася, дракон мені миє спинку, хлюпаюся з ним в одній ванні і не хочу думати, що він до біса гарний мужик, просто офігенний, Аполлон з додатковими наворотами. Тьху, він може чути, про що я думаю. Так, Лідіє, негайно стулися!

Цей паршивець все ж таки вміє торкатися ніжно, не поспішаючи, немов отримуючи від цього задоволення. І хоч би як я намагалася себе обдурити — мені це приємно… дуже, особливо коли його рука торкнулася мого живота.

— Не старайся сильно, в інших місцях я сама дістану, — відбираю в нього мочалку. — Тепер твоя черга. Тільки, будь ласка, якщо розсердишся або тебе розбурхають ще якісь емоції, не перетворюйся на того звірюгу прямо тут. Шкода зламати таке чудове корито, в якому ми так весело сидимо.

Не сказавши ані слова, хоча я чекала удару іронії у відповідь, Рам підставляє мені спину, яку я тру максимально дбайливо та ніжно. В одній руці мочалка, а другою долонею просто воджу по його шкірі. І не тому, що відчуваю до нього якісь почуття, ні, боже збав, а тому, що дражнити цього хлопця, як виявляється, дуже прикольно. Ризиковано, але прикольно. Приділяю увагу широким міцним плечам, бокам, старанно тру мочалкою поперек.

— Що означають ці малюнки, — на спині в нього теж величезне татуювання. — Раме? — Таке враження, що він мене не почув або прибалдів та заснув.

— Лідіє, ти така допитлива. Думаю, тобі буде цікаво помити мене всього, а заразом розглянути всі малюнки на моєму тілі, — хмикнувши, трохи обертається, щоб побачити моє обличчя.

— Я допитлива, але не настільки. Нехай далі пан миється сам, — збільшую дистанцію між нами.

— Боїшся, що тебе може щось спокусити?

— Тю, та чого я там не бачила! — Моя відповідь його повеселила.

— То ти такої великої думки про себе, Іфраїме? Ну, це біда багатьох чоловіків, у який би світ ми не зазирнули. Тож до гарного тіла потрібно додати щось ще. І я маю на увазі не багатство чи владу, і навіть не магічні фокуси, — корчу з себе експерта-психолога, осміліла і тепер трохи нахабнію.

— Як з тобою складно, Лідіє. Тож не дивно, що ти так і не знайшла собі чоловіка. Моїм наложницям достатньо мого гарного тіла, як і того, що я доволі витривалий, бо можу кохатися дуже довго, а ще того, що вони в безпеці і нічого не потребують. Вже чекаю не дочекаюся, коли зможу повернутися додому, щоб вони обдарували мене своїми пестощами.

Сама не знаю, чого його слова мене так розлютили. Схопила мочалку і нещадно тру собі шию, руки, ноги.

— Бідолашні, вони, мабуть, за тобою страшенно скучили, у віконце виглядають, витираючи гіркі сльози, а ти тут у чані розсиджуєшся і голову мені морочиш! Скажи чесно, коли ти покінчиш зі своєю безглуздою помстою, мене та моїх друзів відпустять?

— У мене немає відповіді на це питання, — недбало знизує плечима, розлютивши мене ще сильніше. Схоплююся, вже не особливо заморочуючись, що він бачить мене голою. Натягую на себе свої лахи та вискакую геть. Не з першого разу знаходжу нашу кімнату, тому що в цьому курнику можна заблукати, кілька разів довелося фурією промчати повз стрьомну господиню будинку, яка застигла, не приховуючи своєї огиди. Їй не до вподоби, що ми до неї завітали, вона ненавидить дракона. Ненавидить, але боїться.

Ліжко в кімнаті, звичайно ж, одне, хто б сумнівався! Заповзаю під ковдри на свою половину, намагаючись вгамувати свою нервову трясучку. Немає у нього відповіді, бачте!

Без мене Рам довго плескатися не став, невдовзі теж з'явився і в кімнаті відразу стало мало місця. Але набагато тепліше.

— Потім ти сама не захочеш йти, Лідіє, — вимовляє, укладаючись. І в його зарозумілому тоні стільки впевненості, що я одразу подумки собі клянуся, що зроблю навпаки.

— З чого це його високість дійшла такого висновку? Прокинувся дар оракула? Зазирнув у моє майбутнє? — кидаю з єхидною інтонацією.

— Припускаю. Жодна моя наложниця не має наміру втекти з мого замку. І коли через деякий час я змушений їх відпустити, вони благають мене їх не проганяти.

— Трясця вашим чорно-білим богам, то ти ще й великодушний! Відпускаєш іграшки, які тобі набридли! Я не одна з твоїх жалюгідних ляльок! Я інша! Я теж дозволю собі зробити припущення — ти будеш тільки радий, якщо я звалю! І не підповзай до мене ближче! Добраніч!

— Подобається мені, що в тобі стільки пристрасті. Солодких снів, прекрасна злюко.

Навіть не знаю, як я примудрилася заснути на таких нервах. Напевно, Рам постарався. Але гірше те, що моє тіло в холодному приміщенні почало шукати джерело тепла і саме підповзло до цього паршивця. Тому що я прокинулася міцно його обіймаючи.

— А щоб тобі! — Шарахаюсь убік, мало не впавши з ліжка.

— Ти так мило похропуєш уві сні, — чую за спиною глузливий голос.

— Ні слова більше! Не можна так бентежити дівчину! Ти мене постійно дражниш і злиш! Тобі подобаються непокірні мегери? — Обертаюся до нього. Темні очі задумливо роздивляються моє обличчя. Усмішка лише на мить майнула в його погляді, після чого Рам ліниво потягнувся і вибрався з-під ковдри. Але краще б я цього не бачила. Заливаюся фарбою і хочу провалитися крізь землю. Дідько... він спав голим. Вночі я притискалася до абсолютно голого чоловіка.