Розділ 2

Незважаючи на побоювання та всілякі незрозумілі пророцтва старої віщунки, яка вже точно вижила з розуму, цигани все-таки вирішили навідатися у величезне стародавнє місто Адамас і витрусити з білокам'яного велетня кілька дзвінких монет.

Слухаючи значно прикрашені та перебільшені байки циган, я зрозуміла, що саме тут і з'явився на світ той злощасний князь, який посіяв розбрат з драконами. З тих пір по світу блукає не один десяток нащадків легендарного воїна, а місто після неодноразового нападу драконів відбудовувалося знову і знову, і з кожним разом вежі ставали все вищими і величнішими, наче кидаючи виклик тварюкам, які начебто постійно за ними спостерігають. Що цікаво, драконів описували по-різному: і літаючими чорними чудовиськами, що дихають вогнем, і триголовими зміями, і похмурими старцями, і невимовної краси дівчатами, і закованими в броню воїнами. Тож за великим рахунком, маючи бурхливу фантазію, дракона можна було запідозрити в кожному.

Але, виявляється, у великих містах існує подібність служби безпеки в особі справжніх чарівників, здатних відрізняти звичайних людей від монстрів.

Всі ці вигадки звичайно тішать, відволікаючи від насущних проблем самої суті нашого теперішнього життя, і я навіть десь навмисно почала вдаватися в подробиці цих захоплюючих легенд, щоб зображати їх сучасницю, намагаючись не виділятися з натовпу.

Циганські кибитки розташувалися на одній з міських площ поряд з ринком, де допускаються веселощі, видовища, зачитуються укази, іноді проводяться страти, і саме цією площею полюбляють прогулюватися заможні городяни. Програма нашого мандрівного балагану дуже різноманітна, без наворочених спецефектів, але подивитися є на що. Цигани розважають людей ворожінням, жартівливими турнірами карликів, дресированими тваринами та танцями. Ну і ми, три бідосі, звісно є у програмі. І, звичайно, дивлячись на нас, до циган нас ніхто не відносить. Джекс з Фло дуже схожі між собою, обидва блакитноокі, з каштановим волоссям, високі, стрункі, з молочною шкірою. А от мої очі мають малахітовий відтінок, можна навіть назвати їх темно-зеленими. Волосся кольору начищеної міді, зате нижче поясу, вилиці усіяні акуратним, але помітним ластовинням. І зростом я не вийшла. На тлі Фло я завжди виглядала маленькою задрипанкою, хоча насправді я старша за неї на два роки.

  Ось такою різноманітною компанією ми сьогодні і розважали натовп до самих сутінків. Після чого увага глядачів перемістилася на протилежну частину площі. Туди ж поспішили і ми. Дивно те, що на імпровізованій арені зібралися битися дівчата, і це неабияк розбурхало натовп.

— І який приз? — Не дивлячись, питаю у всезнаючого Джекса. — Ставки приймають?

— Вони будуть боротися за увагу чоловіка, — посміхнувся Джекс, проштовхуючись уперед. — Для жінки важливо вийти заміж за гідного чоловіка. І щоб привернути погляд обранця, дівчата йдуть навіть на такі жорсткі заходи.

— І хто щасливчик? — Фло оцінююче пробіглась очима рядами лицарів княжого війська. – А що, Лідіє, може й нам кулаками помахати? Випробуємо долю, а раптом пощастить. Вискочити за такого заміж — вже удача, тепле ліжко, майже регулярний сякий-такий секс, пристойна їжа ще й дах над головою.

— Ха-ха, не дуже вдалий жарт, Фло, — кисло скривилася я. — Уявляю собі цю сцену — ти і я на цьому рингу. Але ти ж мене знаєш, я ніколи не домагатимуся уваги чоловіка, тим більше таким безглуздим і варварським способом. Тож, прийдеться залишитись старою дівою.

— Ой, ти у нас ще та недотика, — дражнячи мене, кивнула Фло. — У цьому дивному світі своє щастя треба хапати зубами. Ось як ці зневірені бідолашки. Одна з них така страхолюдина, але заміж все одно хочеться. А він одразу одружиться з переможницею чи це лише перший раунд випробувань? — Фло теж любителька іронізувати, але, коли ми почули відповідь Джекса — обидві рухнули від сміху.

— Ні, переможниця буде лише удостоєна спілкуванням.

— О, господи, дай мені сил, — з промовистим зітханням, розвертаюся і починаю вибиратися з натовпу, не можу я дивитися на подібне приниження жінок. Аби з тобою поговорив якийсь брутальний вояка з обвітреним обличчям — тебе ще має віддубасити твоя суперниця. Тьху! Мені різко захотілося тиші та простору.

Таке враження, що на площі зібралося все місто, бо прилеглі вулиці виглядають абсолютно порожніми. Гуляю собі, не поспішаючи, без особливої мети, поки раптом не опиняюся поруч зі стайнею. Мою увагу привернув до себе неймовірно гарний кінь, прив'язаний зовні. Я не розуміюся на породах, і мене не можна назвати затятим поціновувачем конячок, але ця тварина якась особлива, відчуваю це кожним волоском на своєму тілі. Вперше я побачила щось, від чого віє глибокою таємничою містикою. Його чорна шерсть прямо таки сяє в місячному світлі, густа грива, виткана з непроглядної ночі, горда шия, довгі сильні ноги, широка спина, на якій перекочуються м'язи і червоні, палаючі очі. Вони правда горять, наче розпечене вугілля! Кінь стоїть як укопаний, і в той же час складається таке враження, що він готовий миттєво розчинитися в темряві ночі, перетворившись на вітер. Вороний мене вабить, притягує до себе з незрозумілою силою. Хочеться доторкнутися до цього чарівного і водночас лякаючого створіння. І я не бачу проблеми, яка може мені в цьому бажанні завадити. Окрім мене та коня більше жодної душі поблизу. Підійшовши ближче, проводжу рукою по його теплому загривку. Переступаючи з ноги на ногу, кінь голосно пирхнув, нахиляючи до мене голову і дозволяючи почухати йому за вухом. Потім йому захотілося помацати своїми гарячими губами мої долоні. І я засміялася від лоскоту.

— Ти знаєш, що ти незрівнянний красень? Ти ніби якесь темне божество, — воркуючи, продовжую його гладити. — Я закохалася в тебе з першого погляду. Ніколи в житті не бачила такого дивовижного коня. Як же тебе звати?

— Його звуть Чонгар, — голос, що несподівано мені відповів, пролунав насторожено. — Ти підеш з нами, дівчино.

Четверо озброєних лицарів витріщаються на мене досить войовничо, ніби вони заскочили мене за страшним злочином.