Розділ №21. Імпровізація

Задушлива сцена була огорнута темрявою. Ми стояли за кулісами, чуючи, як ведучі читають промову зі своїх листків. Кілька хвилин і виступ от-от почнеться. Простір, у якому ми мали танцювати, здавався нескінченним і водночас тісним через яскраве світло прожекторів, що перетворювало його на арену. Підлога блищала від нового полірування, кожен наш крок залишав на ній ледве помітний слід, який тут же зникав. По краях сцени стояли монітори, через які ми могли чути музику і голоси, але вони здавалися невидимими, коли ми опинялися в епіцентрі цього спектаклю. І якби не вушні монітори, через які ми чули тихий голос Хевена, було б зовсім лячно.

— Поправте своє волосся, — монотонно казав Вільям. — Починаємо синхронно, на “три”. Ви маєте чудовий вигляд, ви все знаєте і все зможете. Якщо щось піде не так — імпровізуйте. 

Даніель, почувши настанови Хевена лише нервово розправив плечі та криво посміхнувся. На відмінну від нас, він був одягнений у шкіряну куртку та м'яку майку, котра прикривала його тіло. Здавалося, що виступ його взагалі не бентежив і це викликало у мене занепокоєння. Спільних репетицій у нас було обмаль. Звідки він мав  таку колосальну впевненість? Що зараз відбувалося в його голові? Навіть боги припускалися помилок, чому тоді він мав таку шалену самовпевненість? 

Голос ведучого, що розливався залом, почав затихати. Його промова закінчувалася, і аплодисменти заповнили простір. Останні крихти світла, які проникали через куліси теж зникли й, зрештою, настала повна тиша. Мить, і штори роз'їхались в боки. Яскраве світло вдарило по очах, фокусуючись на Даніелю, закованому в шкіряні паски. Пішов зворотний відлік і музика вибухнула низькими басами.Я зробила перший крок уперед, відчуваючи, як звук ударяється в моє тіло, змушуючи кожен м’яз рухатися в такт.

Це була пісня, котра розповідала про злочинця. Про того, хто був закованим у свої сумніви, у свою жагу до темряви та почуттів. Дивлячись боковим зором, як Граунд передавав її, я помітила, наскільки ж багато залежало від подачі. Якщо у виконані Хевена це був чутливий трек, повний пристрасті та жаги до того, аби викупити свою провину, то те, про що ми танцювали зараз, було схожим на якусь насмішку. На спробу показати, що ніякого жалю не існувало, а це була лише примарна маска, котру хтось одягав на обличчя поки вдавав із себе жертву. Як для потерпілого, в Даніеля було занадто багато агресії в рухах та прагнення показати себе.

Кожна наступна пісня була нічим не краща в його виконані. Сенс слів невловимо змінювався від його інтонацій, акцентів та поглядів і я молилася Всевишньому, аби це все швидше закінчилося. Виступати з ним бік об бік було схожим на танці у вогні. Навіть знаючи, що все давно вже визначено, кожен рух та нота, я все одно не мала впевненості в тому, що він витворяв. У якийсь момент мені навіть здалося, що він просто забув на ходу хореографію і старався вдало імпровізувати. 

Він намагався показати себе, затьмарити всіх інших настільки сильно, що його впевненість зіграла з ним злий жарт. В той момент, коли він мав зробити з нами синхронний крок ліворуч, він ступив праворуч мало не збиваючи мене з ніг. Його рука мимоволі торкнулася моєї, і я відчула, як моя рівновага почала зникати. Високі підбори аж ніяк не допомагали втримати її й мені довелося чутливо вигнутися в його руках, відштовхуючись пальцями від підлоги, тільки б не звалитись посеред сцени. Замість того, щоб відпустити мене та повернутися у вихідне положення, Даніель зійшов з глузду і став повторювати хореографію із його майбутнього дуету, який ми репетирували разом.

Музика продовжувала грати своє. Вона не могла змінитися тільки, тому що Граунду стукнуло в голову поекспериментувати. Десь в моїх навушниках почувся тихий голос Хевена, котрий вловив що відбувалося і став повторювати нам на вухо ритм, аби ми підлаштували один танець під інший. Доводилося на ходу пришвидшувати одні рухи, розтягувати інші та при цьому намагатися не збити з ніг дівчат, які взагалі не розуміли, що відбувалося. Вони пробували не показувати розгубленості, триматися професійно, але я фізично відчувала їхню розгубленість та злість за таку підставу. 

Даніель провів мене через оберт, потім різко зупинився, змусивши мене повторити те ж саме. Його рука невловимо ковзнула до моєї талії, і він підняв мене, змушуючи моє тіло вигнутися в повітрі, перш ніж поставити назад. У залі чулися здивовані захоплені вигуки, але я не мала часу звертати на них увагу. Ритм постійно пришвидшувався, залишаючи нам не так багато простору для кінцевої точки. Залишалося декілька фінальних фраз, перш ніж трек зупинився б.  Даніель різко перехопив мене у випаді. Його рука щільно обхопила мою талію, інша здійняла моє стегно, підтримуючи його на висоті. Моя спідниця розлетілася, оголюючи ногу. Слизька тканина розлетілася позаду від поштовху і ми завмерли. 

Десь з залу почулися гучні оплески. Я слухала їх та не вірила в те, що відбувалося зараз. Гарячі пальці потягнулися з мого попереку вище, аби підхопити мою спину. Від першого невинного дотику за цю всю пісню, я ледь помітно здригнулася, згадуючи про шрам на спині, по якому він мало не ковзнув рукою, і випрямилась.  Мої руки продовжували лежати на міцних плечах, але я не відчувала, що трималася хоча б за щось. Ні. Це він тримав мене. Він контролював ситуацію та не давав мені нарешті припинити все це аж поки оплески не почали стихати.

Мені хотілося щось сказати, але в голові була порожнеча. Усе, що я могла зробити, це дивитися в його очі, намагаючись зрозуміти, що він відчував у цю мить. Як тільки музика остаточно затихла разом з оваціями, мене обережно опустили. Ноги повільно торкнулися підлоги, але я все ще не відчувала під ними твердість. Розгубленість поступово змінювалася щирою ненавистю та агресією. Й поки Граунд переможно посміхався та ступав до краю сцени на поклін, я ледь стримувалася, щоб не стиснути долоні в кулаки. 

Дивлячись на його спину я раптово усвідомила одну приголомшливу думку. Це був старий трек. Той, який вони репетирували й без мене сотні разів. Той, який він мав би знати як своє ім'я. Але вирішив змінити його задля того, щоб… показати мені моє місце…? Підставити? Для чого…? Повертаючи обличчя праворуч я раптово наткнулася на повний холоду погляд Лейли, котра в цю саму мить дивилася на Граунда ніби знала щось важливе. Щось подібне до його смертного вироку.