Розділ №1. Перший крок

Холодна темрява огортала зі всіх сторін, пробираючи до самих кісток дрібним тремтінням. Я стояла за кулісами, кусаючи внутрішню поверхню щоки, й намагалася швидко придумати нову хореографію. Десь там, посеред сцени, одна із конкурсанток подібно до мене старалася пристосуватися до мелодії, яку чула другий раз в житті. Але це було занадто важко й вона постійно збивалася. Мій погляд ковзав по її тілу, відмічаючи помилки в ритмі й настрої. Все було настільки незграбно, що в якийсь момент я просто відвернула обличчя, аби не нахапатися її рухів перед виступом. 

В моїй голові шалено бігали думки. Я навіть допустити не могла, що в організатора міг зламатися ноутбук з конкурсним треком. Слава всевишньому і якомусь чоловіку, якого я охрестила подумки "Катастрофа", вони знайшли на телефоні  новий мінус і змогли під'єднати колонки до його старого смартфону. Але тепер, я мала за лічені хвилини викрутитися із ситуації, поки чергова танцівниця провалювала відбір під вбивчим поглядом працівника і нудьгуючим — Даніеля Граунда.

— Все, далі без мене, — не витерпів цього жаху чоловік та зірвався з місця. Він стомлено закотив очі, скинув з себе чорну сорочку, залишаючись в одній майці, та застрибнув на сцену. — Моє око й те більше в ритм потрапляє ніж ви.

Ходяча катастрофа різко потягнула за край куліс, мало не збиваючи мене з ніг, кинула на стілець сорочку та пробурмотівши собі під ніс скупі вибачення — втекла. Й поки Даніель Граунд намагався заспокоїти конкурсантку, я імпульсивно підхопила чужий "непотріб", накинула його поверх спортивного топа та нервово зробила глибокий подих. Мені потрібно було привернути до себе увагу в щоб це не стало.

— Наступна! — гукнув містер Граунд, викликаючи всередині хвилю емоцій. Я різко видихнула повітря, схопила стілець та вийшла з ним на сцену, повільно просуваючись до центру. — Ви будете танцювати з ним…?

— Так, — твердо вимовила, пропалюючи чоловіка наскрізь. Його зацікавлений погляд опустився на виріз топа й мою сорочку.  Але перш ніж він встиг щось зауважити, я сіла на стілець посеред сцени та широко розвела ноги в тонких шкіряних штанах готуючись до точки. 

— Як бажаєте, — тягуче вимовив чоловік, відкидаючись на крісло й дивлячись на мої тонкі ноги. Я ледь помітно посміхнулася, відчуваючи, як тремтіло серце, й опустила голову вниз в очікуванні треку. — Із задоволенням подивлюся на це…

Мить, і на сцені пролунав перший удар барабанів, змушуючи мене різко здійняти голову. Довге волосся впало на моє обличчя, роблячи  погляд виразним та диким. Я ледь помітно відхилилась назад, виставляючи груди вперед, щоб через секунду закинути ногу на ногу та впертись поглядом у потемнілі зрачки містера Граунда. Ладна була битись об заклад, що в цей самий момент він прагнув здійняти моє підборіддя вище й схопити міцними пальцями за шию. Тому з наступним поштовхом я зробила це сама й вказівним пальцем провела від губ до самих ключиць, чуттєво вигинаючись назад, а потім різко здійнялась й поставила ногу на стілець.

Динамічний початок змінився тягучим продовженням, змушуючи мене на мить затамувати подих. Я повільно опустила корпус, щоб провести кінчиками пальців від щиколотки вгору, чуттєво протягуючи рух до самих грудей, щоб потім здійняти руку над головою. Від цього руху з мого плеча випадково сповз чорний атлас, оголюючи бліду шкіру від чого я імпульсивно закусила край губи. Єдиний глядач в залі ледь помітно стиснув долоні на кріслі та сильніше відхилився на спинку. О, він не міг відірвати свого погляду доки я опускалась на підлогу та робила кроки в його бік то наближаючись, то віддаляючись. Подібно до струн, які то стихали, то набирали силу й вирвалися криком.

Щось всередині мене остаточно зійшло з глузду і як тільки мелодія змінилася, моя нога з силою почала відбивати ритм підборами. Від різкого звуку, містер Граунд відчутно напружився, але я, ніби не помічаючи того,  продовжувала повторювати  ритм, спокушаючи його та затягуючи у свою пастку. Огортаючи простір жагою дотиків та чимось первісним й тягучим.

Мої повіки повільно заплющились. Я рефлекторно віддавалась звучанню мелодії, яка пронизувала мене зсередини, змушуючи тіло плавно рухатися, наче річку, яку неможливо було стримати. Глибокий вдих, і я знову присіла, ковзаючи пальцями вздовж ніг і відчуваючи кожен дотик до холодної шкіри. Моя рука обережно торкнулася грудей, і я дозволила пальцям затриматися на мить між вилицями, підкреслюючи ритм музики, яка заповнювала простір між нами.

Весь цей час мене переслідували бездонні очі, змазуючись перед лицем від швидкості музики. З кожною миттю, вона  звучала дедалі напруженіше, зриваючись на електрогітару та потужні баси. Мої кулаки відбивали в повітрі їхній ритм, поки стегна м'яко слідували фоновій партії. На фінальних нотах я різко схопилася за шию долонею, перш ніж різко впасти на коліна перед тим, кого прагнула всією сутністю.  Мені хотілося розтрощити свої кістки на частини, тільки б він дивився лише на мене. Тільки б він підійшов зараз до мене й згадав усе.

Між нами висіла  величезна прірва, яку мені доводилося заповнювати собою. Сотні маленьких шматочків минулого, з якого він переслідував мене кожної ночі в кошмарах. І я ладна була розламати не тільки коліна, щоб він відчув те саме. Я ладна була спалити нас обох, тільки б дивитися як в цих бездонних диявольських очах палає вогонь.  Я прагнула цього більше за славу, більше за дорогі прикраси та пусті слова. Більше за саме життя.

В порожній залі повисла тиша. Наелектризоване повітря обпалювало бліду шкіру під чужою сорочкою, викликаючи бажання здерти з себе лишній одяг прямо зараз та дати ще один привід зачепитися за мої шрами. Задушлива пітьма огортала його силует, огортаючи мене жаром від чуттєвих губ. Настільки близьких, що варто було зробити шість кроків і я могла б їх прикусити до крові.  Жорстоко. Безсердечно. Диявольськи спокусливо. Щоб зрештою, знищити крок за кроком все, що для нього було б важливим.

З глухої тиші, несподівано вирвалося кілька гучних оплесків, повертаючи мене до жорстокої реальності. Вони звучали ніби грім посеред порожнечі, різко контрастуючи з м'якою мелодією, яка щойно стихла. Я повільно повернула голову за куліси, шукаючи джерело шуму, і помітила того самого чоловіка, якого нещодавно охрестила «Катастрофою». Він стояв, схрестивши руки на грудях, і дивився на мене так, ніби зібрався в цю ж секунду схопити мене в обійми та вибити з грудей все повітря. Його чорні очі викликали бажання сильніше закутатись в сорочку, щоб не відчувати себе настільки беззахисною та голою.