Глава 27 - Ciao, amico...

1945 рік. Італія. Місто Бергамо

Все було зрозуміло... Гітлер з його "друзями" програли війну, вбивши мільйони невинних душ та залишивши після себе лише руїни, біль та сльози. Ніяких шансів на спасіння у нацистів та фашистів не було. Залишки від них тікали від люті союзних військ. Маскальцоне не був виключенням. На вулиці був теплий квітень 1945 року. Він намагався втікти на своїй автівці у вбранні звичайного фермера, але його пику знали занадто багато людей. Його автівку зупинили партизани, тому що не впізнати Маскальцоне було вкрай складно. Зрозумівши, що це він, хлопці навіть його не чіпали, а одразу зателефонували Енцо, щоб той повідомив Алессандро. На наступний ранок Алессандро разом із друзями вже був у Бергамо.

Вінченцо тримав Маскальцоне на складі, де працював Клаудіо. Хлопці зайшли в приміщення. Вони стали позаду Маскальцоне, та лише Алессандро сидів навпроти вбивці свого батька.

- Ciao, amico... - спокійно привітався Алессандро. - Тебе не били навіть?

- Ciao! Це ти! Ти... Так схожий на свого батька! Чудова була людина! Офіцер з принципами! - Маскальцоне постійно дриґався на стільцеві, а на його лиці можна було одразу побачити всі емоції, які тільки існують.

- Ахахахахах!!! - Засміявся Алессандро. - І оце така жалюгідна потвора застрелила мого батька?! Ахахахахах!!! Oh Madonna!!! Як ти взагалі служив в армії, виблядок?! Ахахахахах!!! Нікчема!!! Oh Madonna!!!

- То була помилка! Алессандро! Хлопці! Жахлива помилка! Помилка!!! Благаю!!! Я... Я дам вам грошей! Вистачить усім! Я дам багато чого! Не вбивайте!

- Гроші? І в скільки ж ти нас оцінив, amico? - запитався усміхнений Алессандро.

- Я віддам все, що в мене є! І навіть більше! Тільки не вбивайте! Благаю! - Маскальцоне почав плакати. - Не вбивайте!!!

- Все, що в тебе є? - перепитав Алессандро. - А що в тебе є? Ти - ганьба італійського народу. Тебе знайдуть навіть в найменшій країні Африки чи Південної Америки. Тобі немає життя, нікчемо.

- Я просто допустив помилку... То була помилка!!! Жахлива помилка!!! Я визнаю свою вину!!! - кричав Маскальцоне.

- Стули пельку, тебе ніхто не почує! - відповів Алессандро. - Дивись! - Алессандро дістав той самий пістолет, з якого Маскальцоне вбив його батька. - Я мріяв про цей день усі ці роки. Впізнаєш?

- Так... Це мій... Хлопці! У всіх в житті є помилки! Благаю!!! - продовжував кричати скрізь сльози Маскальцоне.

- А тепер слухай мене. Уважно слухай. Ти - вбивця і моральний виродок! Ти пропонуєш нам гроші, а я тобі покажу своє багатство! - Алессандро схопив Маскальцоне за лице. - Це Енцо, Паоло, Тео, Віто, Даніеле та Вінченцо!!! А вдома на мене чекає мама та любляча дівчина!!! А хто чекає на тебе?! Подивись на них! Дивись уважно! Це мої друзі, це мої янголи!!! Це моє спасіння!!! І ти, жалюгідний хробак, не зможеш це купити за всі гроші Світу!!!

- Благаю... - плакав Маскальцоне.

- Тео, дай йому цигарку, хай заспокоїться! - сказав Алессандро та вийшов з приміщення.

Пролунав вистріл. Алессандро не знав, хто саме стріляв, але то все його не цікавило.