Глава 26 - Де ця паскудь?!

1945 рік. Італія. Місто Бергамо

В січні 1945 року від італійської армії вже майже нічого не залишилось.

Вінченцо давно слідкував за Клаудіо. Він знав улюблений його ресторан, тому одного дня зайшов туди з Тео, Даніеле, Віто, Енцо та Паоло. Алессандро чекав ззовні.

Вінценцо помахав рукою з вікна ресторану, з якого почали виходити всі люди.

- Менше галасу, хлопці! - гримнув Алессандро.

- Ми мовчали. Просто нас усі вже знають. Ми ні слова не сказали, але й переховуватись нам вже непотрібно, - відповів Паоло.

- Вірно, - погодився Віто.

- Де ця паскудь?! - запитав Алессандро.

- Позаду тебе, - відповів Енцо.

- Ciao, Клаудіо. Ciao, amico! - привітався Алессандро.

- Ciao, - відповів Клаудіо зі сльозами на очах.

- Ну що ж ти плачеш?! Радий бачити старих друзів?! Скільки ми не бачились? З того року, як ти сказав Маскальцоне, де мій батько?

- Я... Я... Так вийшло... - плакев Клаудіо.

- Я буду тебе різати до перших променів Сонця! - Алессандро схопив Клаудіо за волосся та почав бити! - Буду різати сантиметр за сантиметром!!! Буду замотувати тобі рани власноруч і різати через декілька хвилин знову!!! Bastardo!!! 

- Алессандро... - звернувся до товариша Даніеле.

- Ножа!!! Ножа!!! Ножа мені!!! - валував Алессандро.

Він підбіг до сусіднього столика і почув вистріл. Алессандро обернувся. Енцо застрелив Клаудіо.

- Вибач... Вибач, Алессандро. Але ти не б не зміг з тим жити. Вибач! - відповів Енцо.

Алессандро спокійно підійшов до Енцо, обійняв його.

- Дякую тобі, Енцо! - Алессандро почав плакати.