Глава 22 - Вечеря

День народження Віто.

На столі була риба, овочі, паста та багато вина. Сьогодні всі друзі зібрались вдома у Енцо. Енцо смачно готував, йому подобалось завжди вигадувати свої рецепти або ж просто змінювати класичні рецепти оригінальними інгредієнтами чи способами приготування. Від його фірмової пасти та салату Віто втрачав розум. Дружню атмосферу можна було відчути шкірою. Був вечір. Друзям було про що поговорити.

- То ти сьогодні вже нарешті задоволений, Віто?! Ахахахахах!!! - засміявся Тео. - Сьогодні повно їжі! Задоволений?! З днем народження, наш Віто!!!

- Так, так. Ммммм. Смакота!!! - відповів Віто з набитим їжею ротом.

- Ви взагалі розумієте, що ми товаришуємо усе наше життя? - Запитав Паоло. - Я пишаюсь вами, хлопці. Пишаюсь! - Паоло прикрив рукою очі, на яких появились сльози.

- Oh Madonna!!! Паоло!!! Облиш!!! Що це на тебе найшло, amico?! - відповів Енцо. - Ти краще б згадав веселі моменти!

- То нехай Паоло згадає, як кожного дня перед першим уроком я йому підкладав голку на стілець, і кожного разу він дюравив собі штанці. Ахахахаха!!! Мама Паоло після третього разу вже навіть не дивувалась! Ахахахаха!!! - зареготав Даніеле. - Тепер у нашого Паоло дирява дупа!!! Аххахахахаха!!!

- Vattene, stupido! - гримнув Паоло. - Давай краще згадаємо, як ти провалився в діжку з свинячим лайном, тому що Віто тобі сказав, що на дні тисяча золотих монет з Єгипту! Вчителька тебе не відпустила додому, а просто пересадила за задні парти. Я цей сморід досі чую. Ахахахахахаха!!!

- Але як можна було не повірити Віто?! Ахахахахах!!! - відповів Алессандро.

- А пам'ятаєте, як ми виграли шкільний турнір з футболу? Алессандро ще тоді був голкіпером. Тоді він був, наче восьминіг! Ловив усе, що летіло! Хах!!! Чудовий фінальний матч! Я ще тоді якось чудернацько забив гол! - згадав Енцо.

- Таааааак!!! А ми з самого початку не хотіли навіть приймати участі, тому що всі були більше за нас, ми були зовсім ще малі. Але то нам не завадило. Ми були маленькими мурахами, які зробили свою справу! - згадав Даніеле.

- Було! Було! - з радістю згадував Тео. - Я ще три пенальті реалізував. Сам їх і заробив. Ахахахаха!!! Було! Але зараз тост! Віто, amico. Здоров'я тобі та бездонного черева! Ми тебе любимо, братику! Дякуємо тобі ж за тебе ж!!! Хай живе Віто!!! Ура!!! Ура!!! Ура!!! Уррррааааа!!!

- Дякую, мої браття! Дякую! - відповів з посмішкою Віто.

- Ми були всі різні й водночас однакові в дитинстві... - замріяно сказав Алессандро.

- Ми пам'ятаємо, Алессандро, як ти вночі та ввечері вчився, поки ми вже зрання байдикували. Ахахахаха!!! - засміявся Тео.

- Та чому ж байдикували... Просто кожен займався своїми справами. А Віто вже тоді їв та їв. Ахахахахах!!! - відповів Алессандро.

- Ти завжди хотів лише поспати. Ті кляті книжки висмоктували з тебе усі сили! - згадав Енцо.

- Енцо, а я ще пам'ятаю, як твій батько вперше побачив тебе з цигаркою. Ото було! Бррррр!!! Він тоді розлютився, - відповів Алессандро.

- Таааак. Пам'ятаю. Було діло, - відповів Енцо.

- А пам'ятаєте, як ми тікали від директора школи, бо зламали три шкільних стільця? - запитав Паоло.

- Ахахахаха!!! Так!!! Ахахахаха!!! Я тільки зайшов, нічого не встиг зрозуміти, але вже тікав разом з вами! Ахахахахахахахаха!!! - відповів Віто.

- А ви хоч пам'ятаєте в кого вперше закохались? - запитав Алессандро. - Віто, аххххаххха!!! Твоя перша дівчина була милою!

- Інакше і не скажеш! - відповів Віто.

- А ти пам'ятаєш, як ми кожного дня ділили канапки на усіх? - запитав Віто у Паоло.

- Так, Віто. Звісно, що пам'ятаю, - відповів Паоло.

- На нас ще чекають складні пригоди, хлопці, - сказав Тео. - Але сьогодні твій день, Віто. То ж вип'ємо за нашого Віто! Ура!!!