Глава 21 - Розмова з мамою

1942 рік. Італія. Місто Ачерра

Алессандро міцно спав та не здогадувався про вчинок друзів.

- Алессандро. Алессандро. Прокидайся! - мама Алессандро, Дзое, тримала його за руку.

- Що? Щось трапилось, мамо?

- Це ти мені краще скажи. Що трапилось? - Дзое дивилась прямо в вічі свого сина.

- Ти про що? - здивувався Алессандро.

- Не клей мені тут дурника! Гар'ю досі пахне! - крикнула Дзое.

- Чим? Мамо, та що ти говориш таке?

- Алессандро, я можу зробити вигляд, що не бачу, але я бачу і розумію більше, аніж ти здогадуєшся! - Дзое ляснула долонею сина по потилиці.

- Та за що?! - досі був здивований Алессандро.

- Дізнаватись інформацію - це одне! А підпалити склад зі зброєю та боєприпасами - зовсім інша справа!

- То їм вдалось! - Алессандро підвівся.

- Так. Вдалося. Згоріло абсолютно все.

- Вибач, мамо. Я не хотів, щоб ти хвилювалась. Вибач мене.

- Синку. Ми втратили вже твого батька. А ти такий же впертий, як і він. Тому я тобі нічого й не казала. Тому я тебе ніколи не відмовляла. Але я без тебе не зможу. І тебе благаю! Зупинись!

-Мамо...

- Замовкни та слухай!!! - кричала Дзое. - А якби вас побачили?! Що тоді?!

- Давай розпочнемо з того, що мене там не було.

- Я не дурна! Тебе не було, бо ти спав у себе в ліжку! Але я все знаю. Або здогадуюсь про більшість ваших планів та задумів!

- Мамо...

- Мовчи!!! Безглуздо тобі щось казати!!! Ти зробиш, як знаєш. Але пообіцяй!!! Що повернешся додому живим!!! Мені потрібен живий син!!! Мені потрібен мій синок дома!!! - Дзое кричала та почала плакати.

- Я обіцяю, мамо.

- І ще. Тобі дійсно пощастило з друзями.

- Я знаю, мамо.