Глава 20 - Зараз буде гаряче

Ніч була тепла. Біля складу зі зброєю курили троє охоронців з автоматами, гучно жартуючи німецькою. За сто метрів від них стояли Віто, Паоло, Даніеле, Лучіана та Матільда. Не хвилювався лише Віто.

- Все пам'ятаєте, мої солоденькі? - спокійно запитав Віто у дівчат.

- Віто. Немає причин для хвилювань. Подивись на нас! Як ми тобі? Ахахахаха!!! - жартувала Матільда.

- Я б тебе трішки вкусив, як святковий торт! Ахахахаха!!! - відповів Віто.

- А цей торт з полуничками? Ахахахаха!!! - запитала Матільда.

- Агов! Віто! Дівчата! Облиште ваші пестощі на потім! - гримнув Паоло.

- Buona fortuna, дівчатка! - Віто поцілував дівчат та легенько ляснув обох по сідницям.

- Ти дійсно їм довіряєш?! - суворо запитав Паоло.

- Так. Так, вони повії. І я їм довіряю, як і вам обом, - спокійно та впевнено відповів Віто.

Хлопці спостерігали, як дівчата підійшли до охоронців, але розмови їх вже не почули.

- Ґутен таґ, майн фюрер! - пожартувала Матільда.

- Леді, вже не день, а ніч, а до фюрера мені далі, чим свині до неба, - відповів охоронець ламаною італійською.

- Ооооооо!!! То ви знаєте італійську!!! Як чудово!!! - зраділа Лучіана.

- Вимушені були вивчити. Ми тут надовго, - відповів другий охоронець.

- Дякуємо за ваш візит до Італії! Та що це я все про країни... Як вас звати, хлопці?

- Мене звуть Отто, а це Руді та Франц Герман.

- Ми раді вас вітати, Отто, Руді та Герман. А нас звати Ернеста та Маріанна. Як вам в наших краях? Що тут поробляєте?

- У вас надто спекотно. А робимо ми тут... Та охороняємо ось, - відповів Отто.

- Стули пельку, ідіоте! Ми їх не знаємо! Ще розкажи їм, де наші танки! Ідіот! - почав кричати німецькою Герман.

- Чим твій товариш так розлючений, Отто? - запитала Лучіана.

- Не звертайте уваги, - відповів той.

- Ви знаєте, у нас при знайомстві цілують один одного. То ж не будемо порушувати вікові традиції! - грайливо сказала Матільда та почала цілувати хлопців. - Давайте відійдемо вип'ємо кави!

- Ні! У нас є порядок! Ні! - відповів Герман.

- Розумію. Шкода. Я варю таку смачну каву в себе вдома... З такими хлопцями склалася б душевна бесіда. Хтозна що б з того вийшло. Ну що ж... Ciao, фюрери! - Матільда знала, що ця провокація спрацює.

- Ганс! Склад стояв, стоїть і буде стояти. Ми тут як не в карти граємо, то згадуємо Німеччину. І, якщо чесно, мені вже набридла твоя кисла фізіономія! Ходімо розважимось! Поглянь на них!!! У мене вже немає сил прикривати штани!  - емоційно сказав Отто німецькою.

- Знаєш, Герман. А Отто правий. І в мене дівки не було ще з Німеччини! В мене вже яйця болять! Можеш так і сказати керівництву: " Шановний оберлейтенант. Доповідаю. Герман та Руді самовільно залишили мене одного, тому що хотіли поласувати спокусливих італійських дівчат! Відмічаю також, що у Руді, мого товариша з дитинства, боліли яйця, адже він хотів дівки!". Так і передай. Ходімо, Герман! - відповів Руді німецькою.

- Стійте!!! Добре... Добре... Я з вами! - буркнув Герман. - Дівчата! То яка кава? - запитав вже італійською.

- Ходи до мене в гості. Я запрошую. Там і дізнаємось. Ахахахаха!!! - пожартувала Матільда.

- Заждіть! Ми йдемо! - відповів Отто.

Даніеле та Паоло помітили, що німці і дівчата вже відійшли далеко. Вони не могли повірити своїм очам, що все вдалося.

- Віто! Клятий блудний син! Обожнюю цього ледаря! - радів Паоло. - Ти диви на нього! - він почав обіймати Віто та Даніеле. - Гадаєте, що можна йти?

- Так, - знову спокійно відповів Віто.

Хлопці підбігли до складу.

- Дайте соляри! Бігом! - крикнув Віто.

- Тримай! - Даніеле віддав йому каністру.

- Значить так. Он вікно. Я його швидко розбиваю, залізаю, і роблю підпал. А ви заждіть на мене тут. Тільки не тікайте. Зараз буде гаряче, - посміхнувся Віто.

Через три хвилини Паоло та Даніеле почули запах диму в повітрі.

- Віто! Швидше! - Даніеле допомагав Віто вилізти,  а Паоло уважно слідкував, чи немає нікого поруч. - А тепер не біжимо, а спокійно йдемо, лиш іншою дорогою. Йдемо спокійно до мене додому.

Через дві години Ачерра та Неаполь гуділи від новини, що склад зі зброєю та боєприпасами згорів вщент.