Глава 15 - Mio cara

1941 рік. Італія. Місто Бергамо

У Клаудіо був вихідний день. Він відмінив усі назначені зустрічі, вирішивши завітати в найкращий ресторан у місті зі своїми друзями.

Він у всьому хотів бути схожим на Муссоліні. Як тільки у лідера Італії з'являвся новий автомобіль, то Клаудіо одразу ж купував собі такий самий. Йому це додавало впевненості.

Він слідкував, щоб його автомобілі завжди були відполіровані та виглядали, наче щойно вперше виїхали з автосалону.

Клаудіо чудово розумів, що всі погляди прикуті до нього та його нового авто. Він сповільнював швидкість, даючи змогу роздивитись себе місцевим роззявам з усіх можливих боків та ракурсів.

Жодна дівчина не мала стільки одягу, як Клаудіо. І він завжди неймовірно тим пишався. Все на замовлення. Все під нього. Ниточка до ниточки, ґудзик до ґудзика. А його зневага до оточуючих тільки додавала його образу кінцевих фарб.

Клаудіо припаркував автомобіль. Його вже зустрічали.

- Ласкаво просимо, шановний! Ми щиро раді вас вітати, Клаудіо.

- Ciao! - відмахнув рукою Клаудіо.

- Сьогодні чудові страви від нашого нового шеф-кухара.

- І я того ще досі не куштував?

- Нам є чим Вас приємно здивувати, шановний Клаудіо.

- Oh Madonna! То йдемо скоріш! Вмієш ти звабити, підлабузник! Ахахахаха!!!

- Прошу! - для Клаудіо відчинили двері.

- Мені сьогодні чомусь вже подобається! За яким столиком сидять мої друзі?

- Ваші вельмишановні усіма нами друзі сидять за столиком під номером чотирнадцять. Дозвольте Вам допомогти знайти його.

Столик був переповнений невігласами та нахабами з кишенями, набитими грошима. Компанія гідна Клаудіо. Вони випивали, вихвалялись один поперед одного знайомими з фашистської партії та кількістю дівчат з останньої їх зустрічі. Клаудіо відчував себе гармонійно серед них, тому що завжди серед них усіх був найуспішнішим.

- Ciao, Клаудіо!

- Ciao!

- Де ти вештаєшся? Ми вже втомились чекати на тебе!

- Дороги сьогодні не в найкращому стані.

- Облиш. Знову придивився собі кралю на ніч?

- Ні. Втомився від них.

- Ти диви. То вже спробуй двох! Ахахахахахахах!!!

- Ти мене тим не здивуєш. В мене відсутня погоня за кількістю, amico. Для мене важливе лише задоволення. Моє задоволення. Зрозумів?

- Авжеж! Але чи є ще така хвойда, яку б ти не купував?

- А от це вже гарне питання. Давайте ж за нього й вип'ємо! Ахахахахахха! За тих вільних рабинь ночей, які не дають нам засумувати! Ура!!!

- Клаудіо, це знову новий автомобіль?

- Так. Здогадайся в кого такий самий.

- Беніто Муссоліні. Наш славний Дуче!

- Так.

- Чудова. Дасиш покермувати?

- Ти вже п'яний, як свиня. Іншого разу. Заодно помиєш мені її.

- Ахахахахахахаха!!! Хитрий ти лис, Клаудіо.

- Ти б мені краще сказав, а хто це сидить за тим столиком? - Клаудіо повернув голову.

- Вперше її бачу.

- Не бреши.

- Присягаюсь. Я тут уже всіх дівок поласував. Цю кралю бачу вперше.

- За язиком слідкуй.

- Овввва!!! Клаудіо!!! Та чи хіба матуся не вчила маленького Клаудіо, що закохуватись в поганих дівчат не можна?! Ахахахаха!!! Аааааай!!! Та що з тобою?!

- Стули пельку!

- То тобі справді вона сподобалась?

- Так.

- Ну то чого ти ще тут? Йди до неї. Познайомся.

- Друзі. Зобов'язаний сьогодні з вами попрощатись. До наступної зустрічі. Ciao!

Він встав та підійшов до столика з дівчиною. Це була русява в сукні з дещо вульгарним декольте. Клаудіо це більше привабило, аніж засмутило. Вона чистила мундштук.

- Дозвольте. Мене звати...

- Клаудіо. Ти Клаудіо Казіні. Працюєш на складах. А там твої друзі, які сьогодні підчеплять дівчаток. То перекажи, що вони будуть лише через дві години.

- Ааааллле... - Клаудіо був здивований.

- Що? Ви ж саме для цього сьогодні завітали сюди.

- Чому Ви так вирішили?

- Ахахахахахахах!!! Клаудіо! Я не дурепа.

- Я так навіть і не думав.

- До речі, не витріщайся на мене так. Я не хвойда.

- Я вже це зрозумів.

- Це ще як?

- Тому що вони зі мною так ніколи б не розмовляли.

- Як так? - посміхалася дівчина.

- Занадто сміливо.

- Це тебе бентежить та дивує?

- Небияк дивує. І... І...

- І що?

- І приваблює.

- Ахахахахахаха!!! Ви тільки погляньте! Сам Клаудіо Казіні зніяковів! - продовжувала сміятись дівчина.

- Не кепкуйте з мене, будь ласка!

- Скажи мені, Клаудіо. Ти коли взагалі востаннє знайомився не за гроші? Зі звичайною дівчиною?

- Ви про мене хибної думки.

- Я не стверджую, лише запитую. Чи в Італії це вже заборонено? Чи я тебе образила? Вибач заради Бога язикату дівчину.

- Давно.

- Воно і помітно. Мене звати Рената.

- Mio cara.

- Ахахаха!!! Так одразу?

- Так!

- А давай ми з тобою пройдемося. Тут занадто галасно. Не хвилюйся, Клаудіо. Я тебе більше не буду так шокувати.