Глава 14 - Подумай про наших дітей!!!

1940 рік. Італія. Місто Ачерра

Дружина Тео покликала його додому. Він чудово знав цей тон. На нього чекала серйозна розмова з пристрастями. Він лиш ніжно усміхнувся...

Він познайомився зі своєю майбутньою дружиною та одразу зрозумів, що саме вона його доля на все життя. Це був симбіоз двух запальних романтичних душ, яким завжди кортіло чогось нового, свого та незалежного. Вони обоє більше за будь-що прагнули незалежності.

Вони були водночас такі схожі та водночас такі протилежні. А ще вони ненавиділи стереотипів. Що казати, якщо Тео зробив пропозицію майбутній дружині, лежачи на галявині з соломинкою в зубах, наче пропонував не щасливе майбутнє, а випити кави. Але то була гармонія, то було кохання навіки.

З кухні пахло поливою та грибами. Тео посміхнувся. Вона знала усі його смаки та вподобання.

- Ciao!

- Ciao, Тео! Де був сьогодні?

- Ти ж знаєш...

- Друзі. Це ваше братерство. Чудове. Я ще ніколи такого не бачила. Та й упевнена, що й не побачу.

- Я знаю, що ти покликала мене не просто так. На мене чекає розмова, - усміхався Тео.

- Так.

- Я уважно тебе слухаю, cara.

- Я хвилююся, Тео.

- Ми все про це неодноразово говорили, cara. Немає жодних підстав.

- Ти наче не при своїй тямі, якщо говориш таке! - крикнула вона.

- Катеріна, заспокойся. Не галасуй. Діти прокинуться.

- Чи ти не бачиш, що робиться по всій Європі?! Чи ти не бачиш з ким наша суча влада зв'язалась?! Це Гітлер!!! Він проходить усюди святковим маршем!!! - емоційно говорила Катеріна.

- І що? - спокійно запитав Тео.

- Щщщщо... Що... Що?! Тео!!! Теоооо!!!

- Тихіше, прошу, Катеріна. Діти сплять.

- От!!! Діти!!! Подумай про наших дітей!!!

- Чи я поганий батько?

- Найкращий, Тео!!! Найкращий батько!!! Найкращий чоловік! Найкращий друг!!! Кожна секунда з тобою - це насолода та гордість для мене!!! Саме тому я так боюсь тебе втратити!!! Ти мене не чуєш!!! Не бажаєш чути!!!

- Я все чудово чую. Але от сосідам чути твій крик зовсім не обов'язково.

- Вибач, Тео. Я просто нереально хвилююся! - присіла Катеріна.

- То що тебе турбує, cara? - Тео взяв Катеріну за руку та поцілував.

- Тео... А як же я? А як же наші діти? - почала плакати Катеріна.

- Але ми ж усі в безпеці, - заспокоював її Тео.

- І скільки ще це все буде тривати? - крізь сльози запитала вона.

- Що ти хочеш почути від мене?

- Правду!

- Правда в тому, що я прагну того, щоб мої діти побачили іншу Італію.

- Ризики! Ризики! Ризики! Кожен день я боюсь, що ти не повернешся вже додому!

- Ти перебільшуєш, Катеріна.

- Та невже?! А хіба ти не чув, як неугодних карають?! Не кажи, наче не чув!

- Заспокойся, Катеріна.

- Oh Madonna!!! Він просить мене заспокоїтись! Вас схоплять усіх! Вас усіх до єдиного вб'ють!

- Катеріна, у тебе все? - спокійно відповідав Тео.

- Я не зможу без тебе! Та хіба це так важко зрозуміти?! - Катеріна відвернулась та знову почала плакати.

- Ти нас недооцінюєш. Кожного дня ми сильніше та хитріше. І також не кажи, що не чула про наші успіхи по усій країні.

- Чула...

- Катеріна... Чи в небезпеці я та мої друзі? Так. Однозначно так. Але у нас є шанс, котрий стає реальнішим з кожним днем! Шанс отримати вільне життя. Вільне від фашистської нечисті!

- Ти в них впевнений?

- В кому? - здивувався Тео.

- У своїх друзях.

- Що? Що що що? Що?! Та ти що таке кажеш, Катеріна?! Вони за мене життя віддадуть без секунди роздумів! Кожен з них! Ти що таке взагалі кажеш?! Навіть не смій про таке думати! Викинь ці брудні думки з голови! І то негайно! Не очікував від тебе такого...

- Я лише запитала, Тео. Ти правий. Це більше, аніж просто друзі. Це навіть більше за братерство. Вибач мене. Я не хотіла образити ні тебе, ні твоїх друзів.

- Катеріна, у нас все буде добре. Все йде за планом. Не варто хвилюватись.

- Ти так кажеш... Але це зовсім не так просто...

- Вибач, Катеріна. Але я не міг інакше. Вони заради мене вчинили б так само.

- Так... Так, я знаю. Твої янголи. Ви янголи один для одного. Тео, скажи... Деталей не буду запитувати. Але... Чи це все не марно та не безнадійно?

- О ні! - жваво відповів Тео.

- Чудово.

- Ми рушимо їх плани. Інколи мені взагалі здається, що вони не очікували супротиву, тому кожного разу я спостерігаю хаос в їх діях. І вони досі не можуть його приборкати. Інколи мені навіть їх шкода. Дурні телята. Крок вправо чи вліво розтрощує усі їх плани, впевненість та спокій. І кожного разу нас це неабияк тішить та мотивує. І кожного разу нам це вдається краще та краще.