Глава 12 - Як приємно жити

1940 рік. Італія. Місто Бергамо

Клаудіо ще за часів дитинства не вирізнявся високими моральними цінностями. Він полюбляв гроші, гарні речі, швидкі автомобілі та владу, здобуту легким шляхом. Він нічим не гребував. Гроші - це гроші, а влада - це влада. Іноді можна б було подумати, що Клаудіо ладен продати будь-кого та будь-що, аби тільки його влаштувала ціна.

Він насолоджувався цією владою, про яку так мріяв, і яку зараз має. Зранку підлабузничав високопоставленим чинам та керівництву заради своєї вигоди, а ввечері вже перед ним самим кланялись завідувачі складів, амбарів, готелів та їдалень, щоб отримати трішки більше провізії. Клаудіо любив відчувати присмак того, що зараз задовольняють його непомірне его. Такий собі кругообіг підлабузництва та брехні. Він розлягався в своєму кріслі, розстібував декілька верхніх ґудзиків на сорочці, закурював сигару та починав слухати, що йому запропонують за його невеличку послугу.

Цього разу все було так само. Адміністратор готелю завітав до Клаудіо.

- Ciao, шановний! - Клаудіо з фальшивою посмішкою привітав адміністратора.

- Ciao! - відповів адміністратор з не менш фальшивим голосом.

- З чим сьогодні завітав до мене шановний Мауро Бунарріго? - з серйозною гримасою запитав Клаудіо.

- Я сьогодні завітав до Вас з проханням.

- Та невже? Ахахахахаааххха!!! - почав гучно сміятись Клаудіо.

- Так, - опустив очі Мауро.

- Новина?! Ахахахахаха!!! - продовжував сміятись Клаудіо.

- Розумієте…

- То з чим Ви все ж таки сьогодні до мене завітали?  - посміхався Клаудіо.

- Потрібно трішки більше пресервів. Офіцери їх полюбляють, - відповів Мауро.

- Хмммммм… Значить офіцери… Офіцерам тут честь і шана. Офіцерів ми обожнюємо. Та чи офіцерам ті пресерви?! Чи може шановний Мауро Бунарріго має намір скористатись тим, що ми з ним друзі та трішки нажити добра та пару зайвих грошенят на перепродажі? - знущально запитав Клаудіо.

- Що?! Що?! Я… Як… Як можна?! Ні!!! Ні в якому разі!!! Та Ви що?! - побліднів адміністратор.

- Ахахахахахахахахаха!!! - реготав Клаудіо. - Ну! Ну! Ну жартую! Жартую! Ми з Вами давні приятелі. Ви ще співпрацювали з моїм батьком, вірно?

- Так. Все вірно. Мав велику честь знати й працювати пліч о пліч з Васко Казіні.

- А тепер маєте справу з його сином. Тобто зі мною. Скажіть… З ким приємніше працювати: зі мною чи моїм шановним батьком?

- Ох. Ви ставите мене в глухий кут. Ви обоє є професіоналами своєї справи.

- Найкраща відповідь! - пихато радів Клаудіо.

- Тоооо…

- То давайте Ви зі мною повечеряєте! В моїй їдальні, що на першому поверсі вже все готово на двох персон. За смачними делікатесами якось розмова піде легше, чи не так?

- Мені ніяково…

- Ніяково - це відмовити мені, Клаудіо Казіні! - горделиво сказав Клаудіо.

- З Вашого дозволу.

Їдальня була величезною кімнатою з великим дубовим столом посередині та стільцями, які Клаудіо замовив під свій смак. Він неабияк пишався, що він володіє чимось в єдиному екземплярі, такого більше ні в кого немає. По всій їдальні були розставлені та розвішані його грамоти, трофейні шаблі, пістолі, кухонні прилади тощо. Все це кричало про намір власника будинку продемонструвати свою значимість.

Стіл буквально ломився від різноманітних страв. Це більше походило на прийом міністрів чи самого короля, аніж на звичайну вечерю на двох персон. Тут були всі види м'яса, риби, фарширований восьминіг, смажений кальмар, з двадцять різновидів сиру, три супа, п'ять салатів, овочі з усієї Італії та фрукти.

- Через двадцять хвилин принесуть м'ясо з французькими травами. Ці бідолахи щось тямлять в тих травах. Ви повинні скуштувати!

- Ттттттак! Так! - відповів наляканий адміністратор. Він за все своє життя не бачив такого багатства.

- Не стійте ж. Присядете поруч зі мною. Я господар, тому вино буду наливати я. Заждіть… - Клаудіо показав рукою в бік полички з алкогольними напоями. - Горілка, ликер, бренді, ром, абсент, сидр, херес, аррак, бурбон, вишняк, граппа, збитень, кальвадос, коньяк, саке чи шнапс від наших найкращих німецьких товаришів?

- Буду те ж саме, що й Ви! - розгублено відповів адміністратор.

- Аахахахахахах!!! Спробуйте шнапс! Німці уміють все робити, але наш італійський алкоголь набагато кращий! Але! Віддамо шану нашим союзникам!

- Так! Так! Майбутнє всієї планети в наших з їх руках! - відповів Мауро, наче на допиті.

- Ну! Сідаймо. Сьогодні у нас скромно, без помпезності, вибачайте! - махнув рукою Клаудіо.

- Дякую.

- Скажіть мені. Як справи у Вашого готелю? Все гаразд? Всього вдосталь?

- Oh Madonna! Дякувати Вам, Клаудіо! Дякувати! Все є. Усім забезпечені. І перевірки також проходять, наче свято! До речі, також Вам за це дякую! Оххххххххх!!! - ляснув себе рукою по лобі адміністратор. - Який же я дурень! Вибачте!!! Я ж не з порожніми руками!