Глава 11 - Прокидайся!!! Гарні новини!

1940 рік. Італія. Місто Ачерра

- Прокидайся!!! Гарні новини! - Вінченцо увірвався в кімнату до Алессандро. - Прокидайся ж!!! - весело кричав Вінченцо. - Amico, вставай!!!

- Ти здурів чи як? Котра взагалі зараз година? - відповів напівсонний Алессандро.

- П'ята ранку! У мене для тебе є гарні новини!!!

- Vattene!

- Дивись! Дивись, що маю! - Вінченцо тримав листа.

- Vattene! - буркотів Алессандро, прикриваючи обличчя ковдрою.

- Таааак! Зараз буде бійка! Зараз буду лупцювати тебе! - жартівливо бив подушкою свого товариша Вінченцо.

- Якщо там якась маячня, то ти покійник! - встав з постелі Алессандро.

- Хах! Amico! Oh Madonna!!! Бери і читай! - дав він в руки Алессандро листа.

- Ти мені не дав спокійно поспати через якогось там листа?!

- Пам'ятаєш ти дістав особисті дані офіцерів, котрі лижуть руки нашому Муссоліні?

- Ну… І що? Що з того? - протирав очі Алессандро.

- А те, що в цей раз ми перехопили листа сина одного з цих офіцерів. Але син приймає участь в бойових діях, а не гарцує формою по вулицях в містах Італії, як його батько! І ти просто зобов'язаний це також прочитати! Ну починай! Вголос читай! - радісно тремтів Вінченцо.

- І все ж таки п'ята ранку! - позіхав Алессандро

- Читай!!!

- Добре… Добре…

Алессандро почав читати:

«Ciao, мама й тато. Ciao, уся моя сім'я. Я живий. Досі живий. Можливо поки що. Не знаю, як вірно казати. Це найкращі новини в цьому листі.

Ми не німці, тато. У нас навіть й близько немає тої сили, тих ресурсів, тих вмінь!!! Я не знаю, що влада говорить в Італії. Слухай, що скаже твій рідний та єдиний син!

Вся могутність Італії лише в думках і промовах Муссоліні!!! Він не вміє воювати, не вміє командувати, а має лише дурні амбіції закомплексованого хлопчиська! Спочатку він принижував Гітлера, називаючи його небезпечним ідіотом, але вже тоді заздрив йому!!! Чим мені воювати, тато?! Деякій нашій зброї, нашій артилерії більше 15 років! Ми не готові до війни!

Але знаєш, що найболючіше?! Віра хлопців. Я ще не бачив, щоб так свято вірили й так розчаровувалися! Я тут познайомився з хлопцем. Його звали Андреа. Він усюди носив із собою фотокартку Муссоліні, стверджуючи, що це його Бог, Бог не покине його та вбереже від усіх лих! Він був найшвидшим, найвитривалішим з нас. А стріляв, наче біс! Запевняю тебе, тато, що він вцілив би вночі в мишаче око за триста метрів від нього! Це гідний син Італії! Він був найкращим серед нас…

До нас підійшов офіцер, сказав, що завтра виїжджаємо у Францію. Сказав, що це буде легка здобич. Ласий шматочок слави, який встелить наші груди медалям та орденами.

А встелена була земля з моїх побратимів. Океан крові, всюди крики болі та роздроблені кістки зовсім юних хлопців. Андреа загинув в перші ж двадцять хвилин бою. Біля нього зірвалася граната. Ми навіть не знаємо, що написати його батькам… Нам обіцяли, що це буде легше за навчання, але то був сором, батько!!!

Побратими з інших фронтів розповіли про Грецію та бої в Африці.

Уяви… Греки зупинили атаку, перейшли в контратаку та нанесли нам ганебної поразки! Чи про те вам розповідає наш всемогутній Муссоліні?! Що вам там взагалі говорять?! Що сини Італії будують нову імперію та йдуть вільним маршем перемоги по ворогам країни?! Отямтеся! Навіть в Ефіопії в нас є неабиякі втрати!!! Це жах, ганьба та сором!!!

До мене потрапила британська листівка з карикатурою, яка жалюгідна, нікчемна та немічна армія Італії. І то є суцільна правда! Ми були не готові до війни з усіх сторін! Пропаганда зробила свою гнилу справу.

Про яку нову Велику Італію ви всі там верзете, батько?! Ми тут гинемо ні за що! Ми гірші за посміховиська!

Не знаю, чи то правда, але хтось сказав мені, що Гітлер хоче нас затягнути ще й у війну з Радянським Союзом. Я спочатку сміявся… Але якщо це не жарт, то це самогубство для усієї італійської армії! Будуйде нові кладовища, батько. Зрізайте дерева та робіть милиці тим, кому вдасться вціліти. 

Інколи я заздрю мертвим. Вночі я чую голос Андреа. Він кожної ночі розповідає мені, що сім'я пишається ним, адже він воює! І кожного разу я хочу прокинутись, а не можу!!! То мука... Кожної клятої ночі...

Дивно, батько, але в мене немає жодного поранення. Навіть подряпини. Можеш від мене відректись, але, якщо я залишусь живим і повернусь, то я буду розповідати лише правду!

Таке відчуття, що наші командири безглузді бовдури, які й одного вірного кроку не в змозі зробити.

Чув, що партизани не дають вам спокою. Спокій усім нам лише сниться…

Поцілуй за мене маму. 

З повагою,

Ваш син.»

- Бачиш, Алессандро, про нас чують і на фронті. І ніяких втішних новин для нашого з тобою ворога! - задоволено посміхався Вінченцо.

- Так… Дійсно… Гарні новини! - нарешті прокинувся Алессандро.