Глава 9 - Перша зустріч

Друзі вечеряли разом у Тео та його сім'ї. Всі по черзі бавились з дітками.

- Що ти робиш з цією пастою, що я її хочу ще, ще, а потім ще?! - запитував з набитим їжею ротом Віто.

- Сімейна таємниця. Саме вона надає смаку! - усміхнувся Тео.

- Скажи другу, не будь скнарою! Скажи, бо залишусь тут до ранку!

- Vattene!

- Ну прошу!

- Vattene!

- Так, хлопці. Все смачно. Але ми тут не для того зібрались, щоб черева набити, - сухо сказав Енцо та жестом руки запросив усіх виходити. - Прошу до майстерні. Не будемо гаяти часу. Віто, caro, на ходу будеш палити. Я тебе благаю, зараз вже дам тобі прочухана.

- Та добре, добре! - встав зі столу ситий Віто. - Йду. Які ви всі знервовані. Бідному Віто немає як я попоїсти.

- Ти тільки подиви на нього! Бідолаха. Він ще скаржиться! - засміявся Даніеле. - Ти самотужки з’їв майже усю вечерю!

- Я заповнюю енергію.  Я дуже нервую.  Краще пошкодували б мене.  Хто буде цінувати мене? Теж мені... Друзі! - жартував Віто.

- Таке враження, що тобі аби тільки поїсти, поспати та покопирсатись в автомобілі, Віто! - крикнув Алессандро. - Такий собі кіт з навичками механіка!

- Така моя лиха доля, amico, - зареготав Віто.

- Та годі базікати! Гайда! Йдемо! - розлютився Енцо.

- Енцо - тиран. Не дав мені скуштувати нові тістечка Тео! - прошепотів Віто на вухо Даніеле.

- Я все чую, Віто! - не стримуючи сміх, кричав Енцо.

Через двадцять хвилин всі вже були в майстерні. Перед початком розмови Даніеле уважно прослідкував, чи нікого немає поруч.

- Отже! Що нам відомо? Що вдалося дізнатися? - запитав Енцо.

- Неабиякий скарб, - відповів Алессандро. - Ми знаємо, де ці фашистські сволоти живуть. І як я вже казав раніше, вони настільки необачні, що в особистих листах з друзями, жінками та коханками, діляться всім, що знають. Наче вони вже підкорили увесь Світ. Йолопи!!! Ось, поглянь. Вночі я викрав листа зі скриньки одного з недоумків. Почитай.

Енцо взяв листа до рук та почав читати вголос:

«Ciao, моя вогняна бестія. Радий, що зву тебе так, а не свою дружину. Огидно навіть й називати її дружиною. Ми зобов'язані дотримуватись сімейних та традиційних цінностей, щоб віра людей в нас тільки міцніла! Якби я тільки міг, я давно нагнав би цю… Недодружину! Батько з матір'ю змусили зробити їй пропозицію. Казали, що це чудова партія до моєї офіцерської кар'єри. Я не торкався її вже понад рік, моя вогняна бестія. Начхати мені на неї. Вже краще хай мене задушить пітон! 

О, моя люба вогняна бестія! Коли вже я обійму тебе? Коли поцілую? Ще й діти схожі на неї, наче дві краплі води! Найгірше для мене - вдавати роль вірного сім'янина та батька. А їх ненавиджу. Ненавиджу!

Хочу до тебе. Уявляєш, мене скоро направлять в інше місто! Ближче до тебе. Зустрінемось в Римі. Мрію тільки про тебе. Європа паде під нами та Гітлером. Візьмемо землі десь на півдні. Вілла, я, ти. А ця ненависна мені людина, з якою я зобов'язаний кожного вечора ділити постіль, піде геть! Швидше б.

До речі, провели декілька ревізій в магазинах. Забрав для тебе п'ять суконь. Дурні вірять - дурні й платять.

Цілую тебе, моя вогняна бестія!»

- Покидьок настільки дурний, що називає міста! Як ти кажеш, Даніеле? - Добре, що Бог не дарував мозок? Ти правий! - сказав Паоло.

- Тільки уявіть, це один лист. Скільки всього можна ще дізнатись з інших! Вони вірять, що схопили Бога за бороду, і ніхто ніколи їм не дасть відсіч! - лютував Алессандро.

- Що ще у нас є? - запитав Енцо.

- Дружини фашистів - ті ще цяці. - Мав нагоду дещо почути. Так от. Не все так яскраво та безхмарно у Муссоліні. Ходять чутки, наче він і вся його влада буде завжди другою після влади Гітлера. А якщо човен дає тріщини у вигляді сумнівів та побоювань, то чи не піддати нам трішки жару в цей вогонь? - посміхався Тео.

- Гарні новини. Дійсно гарні! - потирав радісно руки Енцо.

- То які подальші дії? - ковтаючи тістечка, запитав Віто.

- Bastardo! Та коли ти вже вгамуєш своє ненаситне черево?! Ти ж католик! Oh Madonna!!! Ти знаєш, що це один зі смертних гріхів?! - кричав Енцо. - Ти взагалі нас тут слухаєш?!

- Енцо, amico. Вибач. Так, все я чув. У нас є гарні новини, а покидьки й наволоч залишаються покидьками й наволоччю. Ти краще мені скажи, коли у нас зустріч з твоїми друзями. Бо я вже втомився. Підеш мені зараз варити каву.

- Я тебе зараз вб'ю, ледащо! - закричав Енцо.

- Вгамуйтесь! - приставивши пальця до губ, мовив Паоло. - Нас почують. Енцо, а й справді. Коли зустріч з нашими побратимами з півночі країни?

- Післязавтра виїжджаємо. Я, Паоло, Алессандро та цей невгамовний шлунок! - буркнув Енцо. - Невеличке містечко на півночі. Їдемо до майстерні. Там і буде розмова.

Через день Енцо, Паоло, Віто та Алессандро вночі вирушили в дорогу. Енцо вирішив провчити Віто, тому наказав, щоб той був за кермом увесь час, поки вони відпочинуть.