Глава 8 - Кляті реалії

Друзі розпочали.

Даніеле хотів зробити запити на місце проживання сімей, в яких, як він був впевнений, був хтось із партії фашистів або військових.

Цього разу в архіві була молода брюнетка, яка листала журнал та посміхалась. Навряд їй була цікава робота з нудними документами, покриті декількома шарами пилу. Та й кому то взагалі потрібно? Вона хотіла додому або просто втекти звідси якнайдалі.

- Chiao! - вклонився Даніеле.

- Chiao! Чим я можу Вам допомогти?

- Ні ні ні! Якщо на “Ви”, то дружби у нас не вийде. А як я буду помирати від спраглих мук, що Ви не потавиришувули зі мною?! Яка ж Ви жорстока!

- Ахахахахах. Самі ж кажете “Ви”! - сміялась брюнетка.

- Охххх. Моя провина. Даніеле. А Вв… А ти?

- Моніка.

- Моніка! Ім'я богині! - поцілував руку дівчини Даніеле.

- Приємно.

- О, ні. Вам втішно, а от приємно мені. Вкрай приємно.

Брюнетка ніяк не могла втримати приємне здивування та інтерес до Даніеле з його чудовими манерами.

- Що шановний джентельмен забув в нашій сумній обителі? - зітхнула брюнетка.

- Та ти ще й ділова людина, Моніка. Аби тільки не закохатись у тебе!

- Ахахах! Це ще чому? Чому б і ні?! - грайливо відповіла та.

- Ти розіб'єш моє серце на мільйони шматочків, я ніколи їх не зберу. Я буду плакати в стражданнях! Усіх наступних дівчат буду шукати схожих на тебе, але й у сукупності всі вони навіть й близько не ти! Ти ж не бажаєш мені такої гіркої участі. В тебе найдобріша душа серед усіх жителів півдня Італії!

- Підлабузник! - зніяковіла Моніка.

- О ні! Як можна?! Всього лиш хотів дещо запитати. Ніяких дурниць.

- Слухаю.

- Декілька карток декількох особистостей. І все! Піду собі далі страждати! - Даніеле вийняв з кишені листок з переліком фашистів.

- Чи є у джентльмена дозвіл?

Є. Але я відчував, що ти тут будеш. Саме ти! Тому думки були тільки про тебе. Забув не те, що про дозвіл, а й ледве згадав своє ім'я.

- Охххххх, Даніеле. Правила. Правила.

- Зажди! - Даніеле дістав фірмові тістечки з пекарні Тео. - Ласощі не такі смачні, як ти, але це тобі. Не дозволяй мені втратити свідомість тут і зараз! Мооооннніккаааа... Я почну писати вірші, і всі вони починатимуться твоїм ім'ям. Моніка... Моніка... Моніка! Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Донателло та Рафаель Санті мали щастя не бачити тебе. Одразу б осліпли від краси! І все людство не побачило б їх всесвітніх витворів мистецтва! Тебе створив диявол, щоб полонити мене навіки... Моооооооонікаааа. Диви, я вже співаю серенади тобі.

- Дурник! - кокетно відповідала дівчина. - Дай свій список. Зачекай три хвилини.

Дівчина повернулась з папками.

- Тримай! - шепнула Моніка. - Перепиши на листок і тшшшш! Нікому! Хоч ця робота - суцільна нудьга, але гроші мені потрібні.

- Моооооніка. Вважай, що я нічогісінько не помітив.

Даніеле переписав усі дані членів фашистської партії та військових.

- Дозволь мені зайти до тебе ще раз? - цілував він руку Моніці.

- Звісно! Навіть не запитуй.

Даніеле поклонився та вийшов на вулицю. Запалив цигарку…

- Таааак, дякувати таким легковажним кралям. В цей раз було не важко.

Алессандро чекав на Даніеле вже другу годину та значно нервував. Двері відчинилися, увійшов усміхнений Даніеле та кинув на стіл записи даних. Алессандро взяв їх у руки, почав читати.

- Як тобі вдалося?! - здивовано запитав Алессандро.

- Розумієш, мій amico. Деяким італійським дівчатам Бог дарував диявольську вроду, але курячий мозок, який ладен дещо показати за тістечка від нашого любого Тео. Дещо - це те, що ти тримаєш в руках. Бо вже бачу гримасу на твоєму обличчі! - посміхався Даніеле.

- Блазень, - посміхався Алессандро. - Але сьогодня ти герой. Ти розумієш, що зараз ця інформація цінніша за усі скарби?! Клятий ти блазень! Обожнюю тебе! - Алессандро кинувся обіймати Даніеле.

- Oh Madonna!!! Та відчепися ти! Усі ребра мені зламаєш! То не було проблемою. Краще скажи, як всі ці записи допоможуть нашій справі. Та відпусти ж ти мене!

- По-перше, ми знаємо де ця вся мерзота живе. По-друге, скоро у нас зустріч з товаришами по обміну інформацією. По-третє, ми ще дізнаємось знайомих та родичів потвор. Ходять чутки, що не всі справи фашистів закінчуються успіхом. То чому б не допомогти нашим “любим друзям”?! - лукаво усміхнувся Алессандро. - Ось диви, - він показав записи з першого листка. - За цією адресою ми можемо викрасти конверти з листуванням зі скриньок. Повір, вони так в себе вірують, що можуть й прямо написати своїм друзям чи коханкам про плани на найближче майбутнє.

- І знову нам щастить, що Бог не дарував їм мозок. Ха-ха-ха!

- Вірно, amico. Кляті реалії.

Енцо, Віто та Паоло склали список деталей для фіктивного обміну деталями автомобілів.