Глава 7 - Алессандро, але ми ж сім'я

Карта Італії з усіма дорогами, магістралями, складами, автостоянками та портами лежала на столі. Навколо неї в коло стали хлопці, але й зараз ніхто нічого не розумів.

- Енцо, ми знаємо, як виглядає Італія. Що з того? - посміявся Даніеле.

- Терпіння, amico! - вгамовував хвилювання та інтерес побратимів Енцо. - Ось тут, тут і тут знаходяться наші головні інформатори. Багато хто з нас продовжує працювати на своїх звичних роботах. Серед нас є як і лікарі, вчителі, так і механіки, пекарі, прибиральники тощо. Не всім обов'язково брати зброю до рук.

- Чому саме так? - здивувався Тео.

- Задля того, щоб ніхто не здогадався, що до тебе, мій запальний Тео, прийшли фашисти взяти твоїх найкращих тістечок з кавою, розбазікались про те та се, а ти це почув, вдаючи ніби мив підлогу або тому подібне. Чи ти хочеш сказати жінки цих покидьків не приходять по свіжий хліб до тебе, amico? Зрозумів?!

- Клятий ти розумник! Обожнюю тебе! - із захопленням галасив Тео.

- Добре. Та яка з нас користь? - запитав Віто.

- Оце вже розмова! - Почав Енцо. - Алессандро та Даніеле, ви маєте доступ до архівів, тому нам потрібно побільше інформації щодо цих виродків. Байдуже яка інформація, байдуже який її об'єм. Зараз важлива будь-яка дрібничка. Я разом з Віто буду зустрічатись з інформаторами під мотивом транспортування деталей для автівок. Нам дозволено мати вантажника. Паоло. Це твоя роль. Ми дійсно будемо відвозити та привозити деталі, можливо й самі автівки. В майстернях на нас чекатимуть наші люди. Ми кажемо їм, що знаємо, а вони нам - щось своє. І вже там усі разом ми погоджуємо подальші задачі. Щоб ви не вважали мене за марнослова, то повідомляю, що підірваний потяг з військовою провізією в Альпах, про який гомонять усі газети, справа рук моїх добрих знайомих з півночі. Тео. Amico. Тепер про тебе. Благаю, засунь у дупу свій гонор та згадай, що ти харизматичний італієць, власник найкращої пекарні в Ачерра, а не дурковатий нечема! Побалуй жіночок історіями, зроби комплімент від пекарні у вигляді солодощів для найкращих постійних клієнтів і тому подібне! Я знаю, як ти можеш розговорити будь-кого. Еге ж. Серед нас ти єдиний вже маєш дітей!

Хлопці засміялись.

- Stupido! - також сміявся Тео. - Буде зроблено. Так, дружини фашистів дійсно до мене приходять кожного ранку.

- Тео. Наш любий Тео! Аби я був дівчиною, я б до твоєї пекарні ходив частіше, ніж до Собору на молитву! Клянуся!

Хлопці знову почали реготати.

- Vattene! - відмахнув рукою Тео.

- Які найближчі задуми, Енцо? - запитав Паоло.

- Розпочати! - із запалом відповів Енцо. - А тепер нам усім слід перепочити. День видався важким. Сподіваюсь, мені не потрібно пояснювати, що про наші розмови та дії не повинен ніхто знати. - він повернувся до Алессандро. - Дозволь вкрасти три хвилини твоєї уваги.

- Звісно! - відповів Алессандро.

Усі хлопці попрощалися та вийшли з майстерні.

Енцо запалив цигарку.

- Зрозумій… Я не міг інакше. Я не міг залишитись осторонь. Я віддам всього себе, щоб відшкодувати втрату твого батька!

- Не знаю, чи від того зцілиться моя душа, але я буду мститись. Це справедливо… - відповів Алессандро.

- Ми з тобою багатії, amico. Ти, Даніеле, Віто, Паоло, Тео - ви моє багатство. Бісові діти. Ахахахахаха!!! Алессандро, ми диваки, але диваки, які віддадуть за тебе життя.

- Енцо… Але то не ваш клопіт, не ваше горе.

- Замовкни! Не кажи так!

- Енцо…

- Алессандро, але ми ж сім'я.

- Так. Ви дійсно диваки. Найкращі диваки в історії людства, чорт вас забирай.

- Ми не уявляємо наше життя без тебе. Це не ти втратив батька, а всі ми разом…

- Я боюся, що ми втрапимо в халепу.

- Краще цій халепі нас боятися, amico. Не хвилюйся. Якби я не був упевнений в кожному з нас, я б не наражав усіх на біду. Ми не будемо сидіти, склавши руки, залишивши цей жах безнаказанним! Справедливість в наших руках! Ми і є справедливість!

- Я просто боюсь втратити ще більше. Я боюсь втратити вас.

- А я лише боюсь, що й далі буду мовчати та вдавати, наче у Італії все добре! Наче людей не вбивають без причин! Наче ми не котимось стрімголов в безодню!!! - Енцо стиснув долоні Алессандро. - Для потвор ці руки будуть суддею, вироком та катом! Досить сумнівів! Ти мені віриш?! Ти нам віриш?!

- Так.