Глава 2 - 1922 рік. Початок

1922 рік. Італія. Місто Ачерра

Вчитель відпустив дітей з занять. Більшість учнів були хлопцями. Однолітки. Серед усіх особливо вирізнялись семеро: Алессандро Деррекі, Клаудіо Казіні, Енцо Лукаретті, Даніеле Куччеро, Віто Шілєджа, Тео Туратті та Паоло Палосі. Школярі молодших класів. Попереду усе життя... Усі радості... Увесь біль...

- Клаудіо, йдемо з нами грати. Диви який м'яч мені приніс батько! - крикнув Енцо.

- Ні. Батьки заборонили мені з вами вештатись, - відповів світловолосий Клаудіо.

- Це ще чому? - запитав Паоло.

- Бо ви усі бідняки. А ще дурні! - з гордістю відповів Клаудіо.

- А от наші батьки кажуть, що ви, Казіні, ладні за гроші продати один одного! - викрикнув Тео.

- Йди додому, Клаудіо, - спокійно мовив Алессандро.

- А ти взагалі мовчи! Батько сказав, що Сантіно Деррекі дурень! Може купити собі автівку, а сам торгує в крамниці з його товаришем, Сімоне. Ахахахахах! Бідняки!

Алессандро з усієї сили вдарив Клаудіо в груди так, що той впав на землю.

Даніеле та Віто тримали з обох сторін Алессандро та заспокоювали його.

- Пустіть мене!!! - кричав Алессандро.

- Облиш! Облиш цього бовдура! - мовив Даніеле. - Він же просто провокує! Облиш!

Клаудіо сидів на землі, скиглячи від болю.

- Забирайся, bastardo! Геть!!! - крикнув Віто.

Клаудіо підвівся та швидко побіг додому.

- Певно, що розповість батькові, - махаючи кулаком вслід, крикнув Алессандро.

- Облиш! Йдемо, - обійнявши товариша, сказав Енцо.

Алессандро Деррекі, Енцо Лукаретті, Даніеле Куччеро, Віто Шілєджа, Тео Туратті та Паоло Палосі. З самого дитинства і все майбутнє життя ці шестеро будуть разом. Знайти друга - Божий дар. І ці хлопці вже його мають.