1940 рік. Італія. Місто Бергамо.
Ніч занадто фантастична, щоб бути реальною… Всипаний зірками небесний простір, теплий літній вечір, величезна вілла, котрій позаздрять й найзаможніші італійці.
- Oh Madonna, життя вдалося! Тільки початок. А що ж буде через декілька років? Отримаю землі від керівництва у Франції? Чи краще взяти щось в Африці? О! Росія? Ахахахаха! Ні-ні, занадто.
- Caro, з ким ти розмовляєш?
- То просто насолода життям, Рената. Адже краще й бути не може. Навіть й мріяти про все це було захмарним.
- Про які це землі ти говорив?
- Про мої. Мої майбутні землі. Чи тобі не кортить гуляти по Парижу, відвідуючи найкращі магазини з сукнями на будь-який смак, усіх кольорів і найдорожчого шовку? Чи можливо відмовишся позасмагати зі мною десь на нових землях в Африці? Зажди… Моя крихітка бажає на Сибір? Ахахахахах!!!
- Дурник. Нових суконь я давно вже не мала від тебе в подарунок. А Париж мені до вподоби.
- Еге ж. Скоро все це буде наше.
Клаудіо дійсно був володарем свого життя...
Відредаговано: 12.05.2024