Солодкий смак дитинства

11 глава 
* Евеліна 
—Елю ,я проведу тебе до квіткового ,якщо ти не проти ?—З усмішкою запитує Ітан .Я схвально киваю і взявшись за руки ,ми разом виходимо з універу. Поки мій хлопець захопливо розповідає про те ,як сама Сабріна мила звичайною шваброю підлогу ,я думаю про Річарда.Чому він тоді не відштовхнув мене ?Він ж так ненавидить мене .Чому тоді допоміг мені ?
—Елю ,ти взагалі мене чуєш ?—Ітан ображено дивиться на мене .
—Вибач ,я трішки замислилась .—З легкою усмішкою промовляю і міцніше притуляюсь до хлопця .
—Та нічого .—На щоках Іта появляються ямочки .Кожного разу я милуюсь ними .—Я тобі чесно кажу за свої 19 я не бачив смішнішої картини. А як Сабріна дивилась на цю швабру ...—Ітан голосно сміється .Я собі як уявлю цю картину ,то й сама усміхаюсь .Навіть Річ зникає з моїх думок ...—А потім вона закатала істерику і сказала,що не буде мити .Прийшов директор і сказав ,що вижене її з універу ,навіть не зважаючи на її впливових батьків ,а ця ненормальна взяла й ногою штовхнула відро .З нього вилилась вода і вона ж в ту калюжу й впала .Всі почала сміятись ,а мокра Сабріна забралась геть .
—Весело ...Ну ось і крамниця моєї мами .—Ми якраз прийшли. 
—Тут мило .—Промоляє Ітан ,роздивляючись квіти і вивіску при вході .
—Дякую що провів. —З усмішкою кажу і легко цілую Ітана в губи. 
—До зустрічі ,Елю .—Ми махаємо руками один одному на прощання і я нарешті заходжу всередину .
—Привіт ,доню .—Мама загадково посміхається ,підливаючи кущик моїх улюблених квітів .
—Привіт .—Підходжу до неї ближче і обіймаю .
—А хто був той милий хлопець ,поруч з тобою ?
—Мій одногрупник .Його звати Ітан і ми зустрічаємося.
—Класно .Він здався мені хорошим .Я рада ,що ти нарешті забула про Річарда .—Я натягнуто усміхаюсь .
—Мам ,я сьогодні буду пізно .Нам задали зробити проект і мене поставили в парі з Річем .Я після роботи піду до нього .Ми домовились разом попрацювати .В нас дуже мало часу ,тому щоб все встигнути ми домовились ,що будемо ще робити проект і поза межами університету .
—Гаразд,але довго не затримуйся .Якщо що ,то подзвони Джеремі і він тебе забере. 
—Добре .—Тоді я йду робити букет піонів ,бо до нас якраз прийшов клієнт. Я вже обслуговую його 2 раз .В нього замовлення теж саме. Напевно ,що в його дівчини ці квіти улюблені .За цей короткий час я зрозуміла ,що мені дуже подобається працювати в квітковому магазині .Я люблю рослини і все ,що з ними пов'язано ,а також мені подобається на цій роботі те ,що я можу поспілкуватись з іншими людьми .Інколи приходять такі клієнти ,що вони не знають який саме букет їм потрібен і тоді я розпитую їх про людину ,якій призначаються ці квіти і по їхньому опису намагаюсь скласти букет підходящий для цієї людини .Для мене це дуже цікаво і весело .Це не легка робота ,як більшість думають ,але вона приносить мені задоволення і я цьому дуже радію ...
Мама зачиняє двері магазину ,а я викликаю таксі .На вулиці вже темно .Йти не далеко ,але трішки страшно. Кажу водієві потрібну мені адресу і за декілька хвилин я вже на місці .Розплачуюсь за проїзд і йду в бік будинку Вілерів .Набираюсь сміливості і дзвоню в вхідний дзвінок. Двері мені відкриває Ліза .Я одразу чую якийсь крик з вітальні. Здається ,що це місіс і містер Вілер сваряться .На сходах я зустрічаю Річа.
—Привіт. —Підіймаюсь до нього ближче .
—Привіт. —Не зовсім весело промовляє Річард ,спрямувавши свій погляд в бік вітальні .—Якщо ти не проти ,то давай попрацюємо на 3 поверсі ...Там краща звукоізоляція .
—Гаразд.—Ми підіймаємось нагору .В мить мені стає шкода Річарда .Мені навіть страшно уявити себе на його місці. Якби мої батьки так сварились ,то я б напевно вже збожеволіла .
—Сідай ось тут. —Річ вказує мені рукою на диван. Третій поверх нагадував мені невеличку студію .Тут  дуже просто .Диван ,невеличкий скляний столик , крісла-мішки , тумбочки і багато полиць з книгами і на стінах різні фото. Та найбільше мене тут здивував дах .Він був скляний. Такий ,як у мене в дома ...І зараз ми могли спостерігати за прекрасними неземними світилами. Було так красиво ,що я аж затамувала подих .
—У кожної людини свої зірки.  —Тихо прошепотів мені Річард .Він стояв позаду мене. Від його бархатного красивого голосу ,моє тіло вкрилось сиротами. Проте ,звук телефона Річа зіпсував цей магічний момент. Може й на краще ...
—Привіт.—Річ відстороняється від мене і приймає виклик. —Я не зможу приїхати. Я зайнятий проектом...—Нервово проводить рукою по волоссю. —Я не зможу. Бувай. —Він кидає свій телефон на диван і мені навіть стає трохи лячно .
—Якщо тобі потрібно поїхати ,то їдь.Можемо перенести роботу над проектом на інший день. —Кажу я. 
—Та ні ,це не дуже важливо .—В цей момент в кімнату забігає Люк .Він радісно кидається мені на руки з обіймами .За ним забігає Ліза. 
—Вибачте ,коли він дізнався,що Евеліна тут ,то я вже не могла його стримати.  
—Елю ,ти бачила мій малюнок ?Він тобі сподобався ?—Запитує Люк ,поглядаючи на мене своїми ангельськими очима .
—Так .Дуже сподобався . Дякую тобі .
—Люк ,тобі вже пора спати. Лізо ,вкладеш малого ?
—Так .Звісно.Вам щось принести ?
—Якщо можна то дві чашки какао і печиво .—Здається ,моє серце щойно пропустило ще один удар. —Евеліно ,ти ж ще любиш какао ?
—Так ,звісно .—З легкою усмішкою кажу .Він пам'ятає ...Не можу в це повірити. 
—І я хочу какао !—Радісно каже Люк .
—Лізо ,тоді зроби ще брату .Дівчина схвально киває .
—Цьом на прощання .—Люк радісно біжить до Річарда .Обіймає його і цілує в щоку .
—Добраніч ,зайчику .Нехай тобі сняться хороші сни. —З усмішкою каже Річ до Люка.Напевно ,я ще в житті не бачила милішої картини. З братом Річард поводиться зовсім по-іншому .На мить я замислююсь про те ,що з нього б вийшов чудовий батько ,бо Річ дуже любить дітей .Це одразу видно .
—І Елі цьомчик на прощання.—Люк і до мене підбігає .Який ж він солодкий хлопчик. —Добраніч .—Він махає нам на прощання і виходить з кімнати разом з Лізою .
—Ну що ж ,приступимо до роботи .—Як ні в чому не бувало,говорить Річард .Ми дістаємо наші заготовки і продовжуємо роботу над кресленнями .В загальному мені дуже подобається наша ідея і якщо втілити її в життя ,то мало б вийти класно .Надіюсь ,що в нас все вийде .
Через декілька хвилин Ліза приносить нам дві чашки теплого какао і пісочне печиво .Все виглядає дуже апетитно .Я вже зголодніла і мені потрібно перекусити ,щоб краще працював мозок .Беру одне печиво і макаю його в какао .
—Ти ще досі так робиш ?—З усмішкою запитує Річард ,поки я наминаю печиво .
—Мг.Ро..блю.—З набитим ротом кажу .Виходить це в мене досить смішно .Це моя привичка з дитинства.Мені так більше смакує .
—Ти невиправна ,Елю .—Хитаючи головою промовляє Річ .Я мимовільно усміхаюсь .Він назвав мене Елею.Вперше за цей час .Де дівся той грубий і злий Річард ,що був раніше ?Надіюсь ,що все це не просто сон .На моєму телефоні висвічується повідомлення від Ітана .Я з усмішкою відписую йому.В Річа ж зникає усмішка з лиця .Він відкладає своє какао і продовжує малювати .Ми майже не спілкуємось далі ,лише інколи перекидуємось фразами на рахунок екскізів.Здається ,старий Річард знову повернувся .Невже це повідомлення від Ітана все так змінило ?Щось я нічого не розумію .
—Евеліно ,мені не дуже подобається твій ескіз .—Холодним тоном каже Річард .Я опускаю очі до свого малюнка .
—А як на мене ,то гарно вийшло .—Не бачу в ньому нічого поганого .
—Здається ,ти літаєш десь в своїх думках .Це робота на рівні першокурсника ,в якого проблеми з уявою .—Я старалась ніяк не подавати виду ,але мене дуже зачепили слова Річа ,бо я справді старалась .Що це з ним ?Чому він знову намагається мене образити ?
—Я вже стомлена.Давай продовжимо наступного разу.—Бажання сваритися в  мене немає та й сил теж .Краще піду звідси ,бо вже й так волога з'являється на очах. 
—Гаразд .—Я швидко забираю свої речі виходжу з дому. Річард навіть не проводить мене .Можливо ,це й на краще ,бо я не дуже хочу його бачити .Швидко визиваю таксі і їду додому .Всі вже давно сплять ,тому я швидко приймаю душ і лягаю спати ,бо завтра в мене тренування і вже в 7 ранку я маю бути в кінному клубі ...
Прокидаюсь я від звуку будильника. Швидко виключаю його і біжу збиратись. Одягаю білу футболку і чорні джинси .Часу на макіяж сьогодні немає , тому обійдусь без нього .Збираю волосся в пучок і спаковую свій рюкзак ,бо одразу після тренування піду в універ .Швидко роблю собі сендвіч і їм його разом з чаєм.Моя сім'я ще спить ,тому я тихо виходжу і закриваю дім .Кінний клуб знаходиться не далеко ,тому я вирішую перейтись пішки.Натягую на вуха навушники і повільною ходою крокую парком. 
—Доброго ранку ,Шерон .—Міцно обіймаю свою наставницю .
—Доброго ,Елю .—З усмішкою промовляє вона. —Річарда ще немає . Напевно ,як завжди проспав. Може вип'ємо кави ?
—З задоволенням .—Шерон завар'ює нам дві чашечки запашного лате .—Ти сьогодні така щаслива .—Помічаю ,що усмішка не сходить з її обличчя .Тоді дівчина підіймає свою праву руку і я помічаю на ній каблучку .
—Мій хлопець зробив мені вчора пропозицію .
—Вітаю .—Щиро кажу .—Я за вас дуже рада .
—Ми вирішили зробити невеличку церемонію за містом вже цієї неділі. 
—Так швидко ?—Здивовано запитую .
—Так.Не хочу пишного весілля і не бачу сенсу тягнути .Тебе теж запрошено ,Елю .Буду дуже рада тебе бачити .
—Дякую.Я обов'язково прийду. —Ми допиваємо свою каву. Річа все ще немає .І де він так довго ?Чи все таки вирішив показати свій норов і не приходити ?Це в його стилі. 
—Можна я погодую коней ?—Запитую .
—Так ,звісно .Ходімо. —Ми йдемо до конюшні .Метелик одразу починає іржати і я даю йому морквину. Той облизує мою руку. Який хороший кінь. Тоді я підходжу до Вулкана. Він нахиляє голову і я гладжу його .
—Це просто якесь диво. —Захопливо промовляє Шерон. —Цей кінь підчиняється тільки Річарду. Як таке можливо ?
—Не знаю .—З усмішкою кажу .Вулкан дуже хороший кінь.Він мені подобається .—А можна я спробую його осідлати ?
—Можна ,але дуже і дуже обрежено.—Я схвально киваю ...
Вже за декілька хвилин я успішно каталась на Вулкані. Він ніяк не супротивився і навіть не пробував пручатись. Я була дуже рада ,що змогла його осідлати. Та тільки як я побачила Річа на горизонті ,то моя усмішка одразу спала з лиця . Вчорашня образа все ще затаїлась десь глибоко в душі ,та й зараз Річ виглядав якимось напруженим і злим .Він швидко підійшов до мене і заглянув прямо у вічі ,від чого в мене пройшов мороз по шкірі .
—Хто тобі дозволив кататись на моєму коні ?—Грубо запитав Річард. 
—Я...—розгублено кажу .Вірніше не можу скласти і двох слів до купи. Мовчки злажу з коня. 
—Більше ніколи ,чуєш НІКОЛИ ,не підходь до мого коня !—Сказав Річард просто мені в очі і шарпнув з моєї руки вуздечку .
—Річарде ,це я дозволила. —Втручається Шерон. 
—Гаразд ,тоді повторюсь .Я не хочу бачити Евеліну біля свого коня і щоб ніхто не сідав на нього крім мене !—Річ швидко сів на Вулкана і поїхав по колу. Мені ж хотілось втекти звідси і десь поплакати. Сльози так і рвались на зовні ,а я ,як могла стримувала їх .Теплі руки Шерон закутали мене в свої обійми .
—Він просто на емоціях .Ще пошкодує про всі свої слова і вчинки. —Тихо шепоче мені на вухо .Я піднімаю очі догори,щоб сльози не текли. Він знову робить мені боляче ,знову став холодним і черствим .Колишнього Річа більше нема і він ніколи не повернеться .Мені потрібно з цим змиритись .Я натягнуто усміхаюсь і дивлюсь на Шерон .
—Я піду до Метелика .
—Звісно .Елю ,ти дуже сильна .Просто не зважай на його вибрики .Я ще з ним поговорю .—Шерон спрямовує свій погляд на Річа .Я лише схвально киваю і йду в конюшню .Метелик неначе хоче підняти мені настрій і радісно іржить та облизує мене .Я швидко сідлаю його і виїжджаю до Річа.Шерон роздає нам вказівки. Я стараюсь взагалі не звертати уваги на Вілера ,а зосередитись на тренуванні і в мене це непогано виходить . Півтора години пролітають просто непомітно .Я швидко перевдягаюсь ,прощаюсь з Шерон і йду, навіть не дочекавшись Річа ,хоча нам в універ і по дорозі .Немає жодного бажання з ним спілкуватись. А як тільки згадую про той спільний проект ,то стає ще сумніше .Краще б я його сама робила. Не спала б вночі ,але хоча б зберегла собі нерви. 
—Привіт .—Вітаюсь з Євою і Мією .Тоді підходжу ближче до Ітана і той цілує мене в щоку .Я мимовільно усміхаюсь ,а тоді сідаю на своє місце .—Як там ваші успіхи з проектами ?—Вирішую поцікавитись .
—Ну в нас —ніяк .Ми після вчорашнього навіть не піднімали цю тему .—Говорить Мія. —Навіть не знаю чи в нас взагалі щось вийде. Легше в ад спуститись ,ніж співпрацювати з Алексом .—Закочує очі .
—Ми з Джеремі домовились сьогодні в вас над ним попрацювати .—Звертається до мене Єва .
—А мене краще взагалі не питайте .—Ітан сумно ложить голову на парту .—Сабріна сказала ,що вона сама створить ескізи. Я вже бачив один з них .Чорний топ ,тигрова спідниця і колготки в сіточку .Краще пристреліть мене одразу ,бо я не витерплю цього фешину. Ще й хоче ,щоб шив усе я.А що там шити ?Ті нещасні клаптики ,які й так нічого не прикривають ?Ми ж опозоримось .—Я важко видихаю і кладу свою руку на плече Ітану .Йому й справді з нас усіх пощастило найменше .Сабріна просто нестерпна і я не вважаю її талановитим дизайнером .
—Ну хоч один плюс є .—Весело промовляє Мія .Я здивовано вигинаю брову .Які ж тут плюси ,якщо одні лише мінуси ?!—Ти зекономиш на тканині ,Ітане .—Хлопець видає нервовий смішок .Тут в нашу аудиторію заходить директор. Цікаво ,чому ж він тут?Надіюсь ,що не для того ,щоб читати нотацію за вчорашні вибирки. 
—Доброго дня .—Всі затихають і чекають ,що ж такого скаже містер Вілсон .—Попри вашу вчорашню поведінку адміністрація університету вирішила ,що пара ,яка найкраще впорається з проектом ,який задали вам вчора ,поїде на вихідні в Мілан. —Ого .Це ж європейська столиця моди. Я мріяла там побувати. В мене аж очі заблистіли ,коли я почула про цей приз .—Це вам така невеличка мотивація .Надіюсь ,що ви не підведете нас і покажете всі свої вміння .І ще одне ...—Директор робить паузу і загадково усміхається.—Колекцію одягу ,пари-переможців буде представлено на відомому міланському показі мод .—Ааа!Це ж просто чудово .Кожен студент мріє про таке ,ну особисто я —точно .—Надіюсь ,що тепер ви перестанете займатись різними дурнацями і будете старанно працювати над вашими проектами ,адже виграти може кожен ,але переможцем буде лише одна пара .На впустіть такий шанс .Хорошого всім дня .—Містер Вілсон іде ,залишивши нас в стані приємного шоку .
—Ааа!Це прекрасна новина .—Єва радісно мене обіймає .—Якщо переможе хтось з вас ,то я буду дуже рада .
—Я теж .—Щиро кажу .Всі тут дуже талановиті і кожен заслуговує на перемогу .
—Ну в нас точно шанси нульові.—Розвівши руками каже Ітан .
—В нас теж .—З сумом промовляє Мія .
—Не засмучуйтесь. —Намагаюсь підбадьорити усіх ,хоч мені й самій не дуже то  й солодко з моїм партнером ,який ,до речі ,вже теж в аудиторії і намагається спалити мене своїм не дуже привітним поглядом .—Все в нас вийде .Я вірю .—Дзвенить дзвінок і починається перша пара .