Глава 70

Ранок весілля зустрів королівство Ерідор таким прозорим і чистим небом, якого тутешні землі не бачили вже довгі роки. Повітря було просякнуте прохолодною гірською свіжістю та солодким запахом білих троянд із саду герцога. Коли перші золоті промені сонця торкнулися мармурових плит внутрішнього двору, з неба почувся важкий свист могутніх крил.

На подвір'я приземлився Крейг. Проте цього ранку чорний дракон виглядав зовсім не як смертоносна бойова машина. Весь його хребет, шия і навіть могутні роги були дбайливо прикрашені пишними гірляндами з білих і ніжно-рожевих лісових квітів. Великий ящер ступав по мармуру з дивовижною обережністю, наче боявся розгубити бодай одну пелюстку з цієї весільної броні.

З парадних дверей замку вийшла Ліріель, і весь двір на мить затамував подих. Вона буквально сяяла. Її нова весільна сукня з найтоншого королівського шовку кольору ранкового туману ідеально підкреслювала кожен її рух, а довга прозора фата легким шлейфом ковзала по підлозі, залишаючи за собою ледь помітний аромат лаванди. Поруч із нею, крок у крок, з гідністю справжньої палацової вихованки крокувала Луміра. Срібна дракониця була начищена служницями до дзеркального блиску, її луска виблискувала на сонці, наче коштовний мітрил, а в повітрі навколо неї витав такий сильний і стійкий шлейф елітного палацового парфуму з нотками жасмину, що навіть гвардійці варти заворожено чхали їй услід.

Король Едрайн, стримуючи трепет у руках, обережно допоміг улюбленій доньці піднятися на широку спину дракона. Ліріель звично й упевнено сіла між квітучими гірляндами, міцно тримаючись за шкіряні ремені похідного сідла.

— Ти в квітах... Точнісінько як при нашому найпершому знайомстві, — тихо, з ніжною посмішкою шепнула дівчина, нахилившись до голови свого крилатого друга.

Чорний дракон повільно повернувся до неї, і в його погляді розлилося майже батьківське тепло:

— Це все для тебе, моя принцесо. Сьогодні твій день.

Весільний кортеж рушив рано-вранці. Попереду величним гвардійським строєм летіли міністри, лицарі та сам король на своєму грифоні Каєрні. Вони мали прибути до стародавнього замку Раєля раніше за наречену, щоб зустріти всіх гостей до початку офіційної церемонії. Ліріель летіла назустріч своєму коханню крізь чисті повітряні потоки, і її серце в грудях ледь не вискакувало від солодкого, шаленого хвилювання. Під ними пропливав Ерідор, який більше не пахнув гаром. Люди виходили з наметів та хатин, махали руками услід квітучому дракону, і їхня радість невидимими теплими хвилями піднімалася до самого неба. Земля святкувала разом із ними.

Стародавня тронна зала родинного замку Раєля змінилася до невпізнанності. Ерідорські каменярі та добровольці встигли розчистити її від моху, а величезний Камінь Сили у самому центрі тепер світився рівним, величним і напрочуд теплим блакитним сяйвом, заповнюючи весь простір затишним магічним світлом.

Коли звуки королівського маршу заповнили залу, Ліріель повільно переступила поріг. Вона йшла вздовж кам'яних статуй драконів під заворожені погляди гостей. Попереду, в самому центрі золотого кола магічних рун, на неї вже очікував Раєль. Його військова виправка була бездоганною, а на голові гордо і велично височіла стародавня корона його батька, короля Артура, чиї три великі діаманти іскрилися в синяві Каменя Сили.

Принцеса підійшла ближче і ступила в коло рун. Магічні знаки під їхніми ногами миттєво спалахнули ніжним, чистим золотим світлом, скріплюючи їхній союз навіки. Раєль дивився на неї з такою палкою любов'ю, що у Ліріель на мить перехопило подих. Без зайвих слів, підкоряючись поклику сердець, вони зробили крок назустріч одне одному.

Їхні губи зустрілися в палкому поцілунку. Це був довгий, глибокий поцілунок, у якому змішалися всі пережиті страхи, безмежна довіра та обіцянка захищати це королівство до самого кінця. Магічне коло рун закрутилося навколо них у шаленому перламутровому вихорі, піднімаючи в повітря тисячі золотих іскор.

Король Едрайн, великий Крейг та Луміра стояли в першому ряду, прямо біля вівтарного постаменту, і з теплотою дивилися на молодят. Старий монарх потайки витирав сльозу кулаком, а чорний дракон рохкав від задоволення. Луміра цього разу поводилася дивовижно чемно. Вона слухняно сиділа на мармуровій плиті поруч із гігантською лапою Крейга, акуратно склавши крила за спиною. Проте час від часу срібна дракониця кидала на великого чорного ящера якісь надзвичайно хитрі й зрозумілі лише їй одній погляди, замислено крутячи хвостом.

Це відверто насторожило Крейга. Його золотаві очі звузилися, а на загривку ледь помітно здибилася луска, але оскільки церемонія ще тривала, він вирішив тримати свої страхи при собі.

Коли офіційна частина нарешті добігла кінця, а жрець оголосив їх чоловіком і дружиною, Раєль усе ніяк не міг випустити Ліріель зі своїх обіймів. Він продовжував ніжно цілувати її в губи та щоки, абсолютно ігноруючи весь палацовий етикет та присутність гостей.

Луміра не витримала. Її непосидючий характер та обов'язки «весільної кураторки» вимагали негайного втручання. Вона почала активно крутитися просто біля ніг закоханих, попри те, що Крейг намагався своїм масивним хвостом акуратно відгородити її та відтіснити назад до колонади.

— Та залиш ти їх нарешті у спокої, маленька непосидо! — тихо, але сердито пробурчав чорний дракон, намагаючись не привертати уваги короля Едрайна. — Дай людям побути наодинці хоча б під час власного весілля!

— Не можу! — невгамовно шепотіла у відповідь драконка, спритно прослизаючи під його великою лапою і продовжуючи крутитися біля шлейфу сукні принцеси. — Попереду найважливіший етап! Можливо... можливо, їм терміново знадобиться моя авторитетна порада в королівських покоях! Молодята часто губляться в деталях!

Почувши цей дзвінкий, безтурботний шепіт, Раєль раптово пирхнув від щирого сміху прямо в губи Ліріель, змусивши й саму принцесу весело засміятися. Молодий король нарешті трохи послабив обійми, опустив погляд на срібну розбишаку і грайливо промовив: