Глава 52

Великі залізні ворота замку. За ними вишикувалася почесна варта —мовчазні лицарі, заковані в лати з ніг до голови.

На чолі цієї залізної стіни стояв сам маркіз Вестфолл. Сивина його довгої бороди сріблилася під вечірніми променями сонця, а на поораному зморшками обличчі не здригнувся жоден мускул. Він тримав руку на руків’ї величезного дворучного меча, який слугував йому скоріше опорою, ніж зброєю, але розслаблятися не варто було — цей старий ветеран усе ще міг одним поглядом спопелити загін новобранців.

— Вітаю в моїй цитаделі, Ваша Високосте, — прогримів його бас, від якого у першій кареті знову хтось театрально охнув. Маркіз коротко вклонився Ліріель, а потім перевів прискіпливий погляд на Раєля. — І вітаю тебе, хлопче, який називає себе принцом. Мені передали слова короля. Але в моєму домі родовід доводять не золотими бляшками на шиї, а честю та сталлю. Бенкет на вашу честь уже готовий. Там і подивимося, чи тече в твоїх жилах королівська кров, чи ти просто найманець із великою уявою.

Раєль спокійно витримав цей погляд.

За годину вся компанія вже сиділа у Величезній залі замку. Інтер'єр тут повністю відповідав характеру господаря: кругом висіли щити, голови вепрів із жахливими іклами та важкі гобелени із зображенням стародавніх битв. На довгих дубових столах горами лежало запечене м'ясо, дичина та пінилися кубки з міцним елем.

Троє королівських міністрів почувалися тут цілком пристойно й уже намагалися розгорнути перед маркізом свої податкові сувої, але старий вояка лише відмахувався від них, як від настирливих мух:

— Папірці — це для столичних канцелярій, лорде Бекетт! Мені потрібні воїни, а не бухгалтери!

Натомість Луміра влаштувала власну «дипломатичну місію». Срібна драконниця, геть забувши про правила етикету, підкралася до величезного блюда із запеченим поросям прямо перед маркізом. Вона спритно потягнула за хвіст найбільший шматок м'яса, хрумкаючи скоринкою під шокованим поглядом Беатріс.

— Луміро, припини негайно, це некультурно! — просичала Ліріель, намагаючись робити вигляд, що контролює ситуацію.

— Лірі, спокійно, це стратегічна перевірка якості місцевої кухні! —з набитим ротом відгукнулася драконниця, задоволено мружачись. — Якщо маркіз годує людей таким смачним кабаном, то його армія точно боєздатна! Крейгу, лови вушко, воно ідеально пропечене!

Крейг, який сидів біля столу з іншого кінця і дожовував запечену тушку, загарчав, але м'ясний трофей від Луміри перехопив із професійною швидкістю.

Маркіз Вестфолл раптом гучно розсміявся, від чого його важкий кубок із вином здригнувся на столі. Його суворий погляд зупинився на Лумірі:

— А ця срібна драконка має характер! Мені подобаються істоти, які знають ціну гарній вечері. Що ж, принце... — маркіз різко підвівся, і в залі миттєво затихли всі розмови, а чотири фрейліни затамували подих. — Досить реверансів. Традиції мого роду вимагають випробування. Завтра на світанку, на турнірному полі, ми зійдемося в чесному поєдинку на тупих мечах. Три раунди. Якщо ти вистоїш проти моєї сталі — я визнаю твоє право на трон і дам тобі свої мечі. Якщо ні — повертайтеся в столицю і вчіться вишивати разом із фрейлінами. Що скажеш?

Раєль повільно підвівся зі свого місця. Він потайки глянув на Ліріель. Принцеса ледь помітно кивнула йому, нагадуючи про їхній таємний договір.

Воїн повернувся до старого маркіза, і на його губах спалахнула впевнена посмішка:

— Я приймаю твій виклик, маркізе Вестфолл. Завтра на світанку сталь розсудить нас. Обіцяю, цей бій ти запам'ятаєш надовго.

Ніч за вікнами замку опускалася на гострі скелі, огортаючи фортецю прохолодою та тривожним очікуванням. Попереду на них чекав світанок, лицарський турнір і акторський іспит у житті Раєля.

Уранці внутрішній двір замку Вестфолл перетворився на справжню бойову арену. Навколо майданчика зібралися гвардійці маркіза, королівські міністри поважно вмостилися на лавах, а фрейліни на чолі з Біатрис ховалися за віялами, охаючи від кожного погляду на оголені мечі.

Маркіз Вестфолл, попри свій поважний вік, тримав важкий турнірний меч так упевнено, наче той був продовженням його власної руки. На ньому були старі, начищені до блиску обладунки, а в очах палав азарт минулих перемог.

Раєль вийшов назустріч у легкій воїнській куртці. Він глянув на трибуну, де сиділа Ліріель. Принцеса ледь помітно кивнула йому, нагадуючи про тактику. На перилах поруч із нею сиділа Луміра, а Крейг поважно вмостився позаду, скептично спостерігаючи за людськими іграми.

— Ну що, юначе, — прогримів маркіз, салютуючи мечем. — Перевіримо, чи гідний ти імені свого великого батька, чи ти просто найманець у гарній обгортці! Захищайся!

Раунд перший. Маркіз рушив уперед зі стрімкістю старого вовка. Мечі зійшлися з оглушливим дзвоном. Раєль миттєво відчув, що старий лорд б'є з розрахунком на свій величезний досвід. Воїн чітко виконував інструкцію Лірі: він навмисно тримав пасивну оборону, робив занадто широкі замахи і «запізнювався» з блоком лівого флангу. Маркіз блискуче провів обманний маневр, і важке лезо зупинилося за дюйм від плеча Раєля.

— Перший раунд за Вестфоллом! — оголосив герольд. Фрейліни дружно зойкнули.

Раунд другий. Поєдинок став швидшим. Раєль удавав, що важко дихає і втрачає концентрацію. Він дозволив маркізу затиснути себе біля кам'яної стіни. Старий лицар провів класичну атаку і Раєль «не встиг» перехопити руків'я — його меч із брязкотом вилетів із рук, упавши на плити.

— Другий раунд за маркізом! — знову крикнув герольд. Беатріс ледь не знепритомніла, а Луміра на трибунах тихо прошепотіла: «Акторська гра — на десять балів! Навіть я майже повірила, що він розслабився».

Маркіз Вестфолл задоволено й пафосно розправив широкі плечі.

— Облиш, хлопче! — прогримів він на всю арену, салютуючи мечем глядачам. — Твоя відвага варта похвали, але техніка захисту лівого флангу застрягла десь у минулому столітті! Твій батько Артур у твої роки крутився на полі як гірський вихор! Ну ж бо, бери зброю. Раунд третій! Останній шанс довести, що ти не просто привид із медальйоном!