Глава 49

Сонце щойно піднялося над верхівками сосен.

Проте ранок для мешканців заїзного двору почався не з ніжного співу лісових пташок, а з оглушливого писку на другому поверсі.

Особливий трав’яний збір Луміри подіяв на придворних дам так добре, що вони не просто безсоромно проспали світанок, а прокинулися з повним відчуттям того, що їх підло зачарували і, можливо, навіть трохи пограбували.

— Мої кучері! Вони повністю розкрутилися! Це все цей проклятий туман! — лементувала юна Сесілія, вибігаючи на подвір’я з гребінцем у руках.

— Ваша Високосте! — графиня Беатріс, важко дихаючи й тримаючись за серце, підбігла до Ліріель.

Принцеса, абсолютно задоволена життям, уже сиділа за дерев'яним столом, спокійно попиваючи чисту джерельну воду.

— У цьому жахливому місці панує якийсь ворожий магічний протяг! — продовжувала бідкатися старша фрейліна. — Я спала так нешляхетно міцно, що мені всю ніч снилося, ніби я срібний заєць, який безглуздо стрибає по хмарах!

Ліріель ледь стримувала сміх, ховаючи обличчя за кубком і відчуваючи, як усередині все тріпоче від нічних спогадів. Вона коротко глянула на Раєля. Воїн стояв біля коней, старанно роблячи вигляд, що неймовірно зайнятий перевіркою підпруги сідла, але його плечі підозріло здригалися від сміху.

На даху стайні, звісивши хвіст, сиділа Луміра. Вона задоволено чистила лапкою носа і обурювалася на все подвір'я:

— Які ніжні палацові квіточки... Навіть від легкого релаксу непритомніють! Зате рум'янець і колір обличчя у всіх просто ідеальний, могли б і подякувати дипломованому фахівцю з драконячої фітотерапії! Крейгу, ну скажи їм!

Чорний дракон у відповідь лише випустив із ніздрей хмарку темного диму, висловлюючи цим повну байдужість до долі шляхетних дам.

Троє міністрів, які теж прокинулися з відчутним туманом у голові та легким занудством у погляді, бурчали про неприпустиму затримку дипломатичного графіка. Але Раєль швидко перехопив ініціативу, скомандувавши:

— Досить розмов, шановні. Сонце вже високо. Завантажуйтеся в карети. Ми в'їжджаємо в лісову ущелину, там дуже складна дорога.

Невдовзі обоз рушив. Карети важко котилися по вузькій кам'янистій стежці, яка була затиснута між крутими, похмурими скелястими схилами. Гострі скелі навколо височіли до самого неба, густо зарослі лісом. Повітря стало прохолодним. Крейг ішов позаду карет, його кроки глухо відбивалися від скельних стін, а золоті очі пильно оглядали кожну вершину. Луміра срібною тінню крутилася над кронами дерев, тримаючи розвідку.

Аж раптом затишне гуркотіння коліс перервав різкий, неприємний звук розсіченого повітря. Скелі навколо наче ожили, відлунюючи дикими криками.

— Засідка! — крикнув Раєль.

У його грудях миттєво спалахнув бойовий азарт. Одним звичним рухом воїн вихопив свій меч, сталь грізно спалахнула під залишками сонячного світла, що пробивалося в ущелину.

З вершини скелі прямо на дах першої карети, де сиділи перелякані фрейліни, полетіли перші важкі сітки та посипалося каміння.

— О Боги! Нас знову грабують! — верескнула з вікна графиня Беатріс, але Луміра, яка каменем шугнула з неба, тріумфально закричала:

— Спокійно, дівчата! Зараз я покажу цим лісовим невігласам, як правильно поводитися з королівським гардеробом! Крейгу, пали їх!

Бій у вузькій ущелині спалахнув, обіцяючи міністрам нові, абсолютно незаплановані фінансові витрати на ремонт карет.

З-за величезних валунів на вузьку дорогу висипали десятки озброєних чоловіків у брудному одязі. Це були безжальні найманці, яких Севан напередодні найняв, щоб за будь-яку ціну відбити принцесу.

Згори, прямо зі скелі, з моторошним свистом полетіли важкі камені. Один із гігантських уламків із сухим тріском і гуркотом ущент розтрощив заднє колесо другого воза. Віз жалібно похилився, а з його надр у вогке листя посипалися кошики та скрині.

Фрейліни всередині першої карети заверещали на такій високій ноті, що повністю перекрили дикі бойові крики нападників. Перелякані міністри в іншому екіпажі миттєво забарикадувалися стосами важких сувоїв із королівськими печатками, відчайдушно намагаючись засунути свої шляхетні голови під оксамитові сидіння.

— Крейгу, тримай схил ліворуч! Не дай їм закидати карети гранітом! — скомандував Раєль, кидаючись у саму гущу бою.

Його меч із дзвоном зустрівся зі зброєю першого розбійника. Руни на лезі спалахнули блакитним світлом, відгукуючись. Воїн бився стрімко і безжально, захищаючи переляканих коней та галасливих людей.

Проте Ліріель не збиралася безпорадно сидіти всередині й чекати, поки її знову вкрадуть. Вона висунулася з вікна карети і, оцінивши ситуацію, крикнула воїну:

— Раєлю! Нападники тиснуть з правого боку, бо там скеля має виступ! Вони хочуть відрізати карету від Крейга!

Принцеса, геть забувши про виховання, вчепилася в ковану скриню з парадними сукнями графині Беатріс, яку слуги необачно закріпили прямо на козлах біля вікна. Напруживши всі сили, вона штовхнула її назовні. Величезна шкіряна скриня з гуркотом покотилася по крутому схилу і влучила прямо під ноги трьом розбійникам, які намагалися зайти Раєлю в тил.

Від удару об каміння скриня розлетілася на друзки, і нападники буквально заплуталися в метрах ніжного рожевого шовку, мережив та тугих корсетів із китового вуса. Не чекаючи такого нападу, вони безпорадно падали на землю, лаючись і борсаючись у рюшах.

— Моя найкраща сукня з ліонського шовку! — трагічно зойкнула Беатріс, хапаючись за серце десь у глибині екіпажу.

У цей момент на самій вершині скелі, затіненій густими соснами, з'явився ватажок банди. Його обличчя було пооране шрамами, а в руках він стискав важкий арбалет, націлений прямо в груди принцеси. Раєль був надто далеко, зв'язаний запеклим боєм з двома іншими найманцями, і фізично не встигав прийти на допомогу. Серце воїна пропустило удар від дикої паніки за її життя.

— Срібний авангард викликали?! — раптом пролунав войовничий, пронизливий писк із неба.