Глава 44

Коли перший хаос після викриття під дверима влігся, а король відійшов до зали засідань ради, четвірка друзів знову зібралася в малій вітальні палацу. Крізь високі стрільчасті вікна лилося м'яке пообіднє сонце, малюючи на гобеленах золотисті смуги. Повітря пахло свіжою випічкою та заспокійливим ромашковим чаєм. Раєль виглядав натхненним — він нарешті отримав ім'я, визнання, батьківське благословення і... німу обіцянку на майбутнє одруження з Ліріель.

Проте сама принцеса сиділа на оксамитовому дивані, суворо схрестивши руки на грудях.

— Значить, відбудувати міста, завоювати лордів і підняти економіку? — тихо, але з підозрілою м'якістю перепитала вона, міряючи воїна прискіпливим поглядом. — Раєлю, ти чудовий боєць, але ти бодай уявляєш, скільки років на це піде? Олдінгтон і Вестфолл сперечатимуться про межі своїх пасовищ місяцями! Поки ти власноруч наведеш лад у королівських фінансах, ми всі вкриємося сивиною!

— Ну, державні справи потребують часу й терпіння, Лірі... — трохи розгубився воїн під її крижаним напором, інстинктивно поправляючи медальйон.

— Ой, ну я не можу з вас! — Луміра розвалилася на розкішному килимі, безцеремонно закинувши задні лапи на хвіст Крейга. — Раєлю, ти зараз розмовляєш як нудний старий міністр фінансів, а не як закоханий принц! Лірі через свої палацові уроки та суворе виховання і так раніше ходила як недоторка. А тепер ти пропонуєш їй сидіти в дівках і чекати, поки ти кожну цеглину в замку предків перерахуєш? Та її за цей час батько ще за якогось заморського барона сватати почне, суто з політичних міркувань!

Ліріель миттєво спалахнула рум'янцем, але впевнено кивнула:

— Луміра права. Ну, майже права, якщо відкинути слово «недоторка». Раєлю, ти збирався діяти за моїм планом щодо лордів. Але ти не знаєш їхнього придворного етикету, не маєш уявлення, хто з ким потайки товаришує і які брудні таємниці вони приховують. Без мене ти витратиш утричі більше часу і, найімовірніше, випадково оголосиш комусь війну. Я лечу з тобою.

Воїн аж підскочив на місці, відчуваючи, як серце калатає від паніки.

— Що?! Ліріель, у жодному разі! Ми ж щойно обговорили це з твоїм батьком. Це війна, це смертельно небезпечно! Чорний маг усе ще на волі...

— Маг щойно отримав дорожній мішок на голову від моєї драконниці, — парирувала принцеса з абсолютно чарівною, але водночас впевненою посмішкою. Вона підвелася, гордо випрямивши спину, і в її очах спалахнув вогник істинної королівської влади. — Я все вирішила. Ми летимо разом. Так буде швидше, ефективніше і... веселіше.

Крейг, який до цього мовчки спостерігав за дискусією, важко зітхнув.

— Взагалі принцеса має рацію. Без її знань ми загрузнемо в цьому політичному болоті до наступного століття. Але є одна проблема, яку навіть моє полум'я не вирішить. Як нам умовити її батька? Монарх нас із палацу живцем не випустить. А якщо ми втечемо знову, він оголосить нас державними злочинцями. І цього разу його грифон точно закине нас за місяць.

Запала важка тиша. Сонце за вікном сховалося за пухнасту передгрозову хмару, і кімнату затопила прохолодна, тривожна півтінь. Король був непохитною гранітною стіною, коли справа стосувалася безпеки його єдиної спадкоємиці. Умовити його добровільно відпустити доньку в епіцентр майбутньої війни сусідньої держави здавалося місією абсолютно нездійсненною.

— Треба діяти його ж зброєю! — хитро зажмурилася Луміра.

Вона підлетіла ближче до дівчини.

— Державними інтересами! Лірі, твій тато — затятий політик. Як ми можемо зробити так, щоб він сам випихнув нас на спину Крейга?

Ліріель закусила губу, і її очі заблищали щирим азартом. В її голові, уже вишиковувався новий план розмови з батьком. План, де головним аргументом мала стати не дівоча впертість, а... майбутня економічна та військова велич обох королівств.

— Крейгу, готуй свій вибачливий вираз морди, — лукаво усміхнулася принцеса, випрямляючи спину. — Раелю, тримай свій медальйон напоготові. Ми йдемо доводити моєму батькові, що моя присутність поруч із тобою — це найкраща інвестиція в історії нашого роду.