Глава 38

Ранок заглядав у напівзруйновані вікна замку несміливо, фарбуючи похмурі кам'яні стіни у ніжно-рожеві тони. Повітря було кришталево чистим, вогким і пахло нічною прохолодою та дикими травами.

Луміра прокинулася раніше за всіх. Обвівши допитливим поглядом сплячих друзів, вона помітила, що Раєль уже на ногах і тихо сидить навпочіпки біля каміна, в якому ледь жевріло вугілля. Срібна драконниця миттєво, наче велика кішка, підкралася до нього зі спини і змовницьки, лоскочучи його вухо своїм гарячим диханням, зашепотіла:

— Раєлю, а давай зробимо Лірі сніданок у ліжко! Ну, тобто на це її тимчасове гніздечко. Це буде так романтично, ну просто як у моїх книжках! Ти завариш запашний чай, а я знайду кухню і принесу якийсь гарний, справжній королівський посуд.

Воїн усміхнувся, дивлячись на її палаючі ентузіазмом очі, і згодом кивнув. Похідний казанок із водою, підвішений над вогнем, уже починав тихо й затишно булькати.

— Тільки, будь ласка, Луміро, благаю тебе — нікуди не встрянь, — застережливо й дуже тихо промовив чоловік, озираючись на сплячу принцесу. — Дай їй відпочити.

Поки воїн і Крейг, який удавав, що міцно спить, намагалися зайвий раз навіть не дихати, щоб не порушити сон дівчини, Луміра вилетіла на пошуки кухонного приладдя. Знайшовши в коморах кілька дивом уцілілих порцелянових чашок, вона визирнула на внутрішнє подвір'я і раптом помітила біля стіни пишний кущ із яскравими квітами.

«Ідеально! — заплескала лапами драконниця. — Раєль подарує квіти разом із чаєм! Це ж чиста романтика!».

Похапцем нарвавши чималий букет і вже у своїй бурхливій уяві бачачи яскраву й зворушливу картину, як зрадіє Ліріель ранковому пориву свого лицаря, Луміра рвонула назад. Вона так поспішала стати свідком великого кохання, що вирішила зрізати шлях і залетіла до зали прямо через широке вікно.

Це сталося саме в той момент, коли Раєль уже зняв із вогню гарячий чай і, опустившись на коліна біля Ліріель, нахилився, збираючись ніжно розбудити кохану поцілунком. Його серце солодко завмирало, а Крейг якраз делікатно й дуже вчасно вийшов у коридор, аби не псувати момент.

Аж раптом Луміра на повному льоту зачепилася крилом за стару фіранку, яка до цього невагомо й красиво тріпотіла на ранковому вітерці. Спробувавши виплутатися, драконниця смикнула сильніше, крила інстинктивно заходили ходором, і тут із оглушливим гуркотом і тріском кам’яної крихти зверху відвалився старезний залізний карниз.

Срібний вихор разом із завісою, пилом і металевою трубою з ревом влетів у кімнату. Порцеляновий посуд із брязкотом і дзвоном покотився долівкою, розлітаючись на друзки, а сама драконниця гепнулася на живіт просто біля ложа принцеси.

Пробудження принцеси вийшло зовсім не таким ніжним, як планував закоханий воїн. Ліріель підхопилася на місці як ошпарена, з шаленим пульсом і дикими, круглими від переляку очима.

Проте квіти вона все ж отримала. За інерцією від нищівного польоту Луміри рослини злетіли високо в повітря, описали красиву дугу і тепер кумедно звисали у дівчини з голови, найнадійнішим чином заплутавшись у її розпатланому волоссі.

Луміра сиділа на підлозі серед руїн карниза, загорнута у фіранку, як у саван, невинно кліпаючи своїми очима, і швиденько, поки ніхто не оговтався, ткнула маленькою лапою в бік Раєля, мовляв: «Це все він! Це його ідея!».

Саме цю картину застав Крейг, який із занепокоєнням прибіг на гуркіт, ледь не знісши масивним плечем дверний одвірок. Чорний дракон завмер, оцінюючи масштаби руйнувань: осколки порцеляни, розкидані по підлозі, перелякана принцеса з букетом на маківці та палаючий від ніяковості Раєль, який усе ще тримав у руках порожній рушник. Крейг важко, приречено зітхнув, притиснув масивну лапу до морди й закотив золоті очі так глибоко, наче благав богів забрати його в інший, безпечний світ.

За якісь пів години ситуація трохи стабілізувалася — якщо, звісно, можна вважати стабільністю витягування стебел диких квіток із королівської зачіски. Герої всілися на обгорілих дерев'яних колонах просто на внутрішньому подвір'ї. Навколо них клубився низький ранковий туман, вогкий і прохолодний, який пробирався під куртки й лоскотав щиколотки. Тримаючи в руках миски з гарячою кашою та знову (і цього разу спокійно) завареним чаєм, Раєль і Ліріель збиралися поснідати. Вони планували обговорити план завоювання лордів і негайно підняти драконів у повітря.

Проте злетіти їм не судилося.

Раптом повітря посеред двору загрозливо забриніло, наче натягнута тятива лука. Простір заіскрився брудно-фіолетовим, отруйним світлом. Ранковий туман стрімко почорнів, закрутившись зловісною спіраллю, і навколо миттєво повіяло важким, ядучим запахом паленої сірки, від якого перехоплювало подих.

Веселощі миттєво випарувалися, поступившись місцем липкому відчуттю небезпеки. Крейг миттєво підхопився, затіняючи собою Раеля та принцесу, його ніздрі спалахнули багряним вогнем. Луміра розправила срібні крила і грізно, хоч і трохи тонко й пискляво, заричала, намагаючись здаватися величезним грізним чудовиськом.

Із магічного спалаху поважно вийшов чоловік. Його обличчя поорали глибокі зморшки, а в холодних, як крига, очах світилося божевільне марнославство. Тепер він не ховався в сірому, потертому плащі з каптуром, під яким намагався заховати обличчя раніше. Тепер він був одягнений так, як відчував себе в душі — абсолютним володарем. Оксамитова, важка мантія, підбита чистим золотом, волочилася по брудному камінню руїн, а на грудях виблискували темні амулети.

— Яка зворушлива сімейна ідилія на королівських руїнах, — пролунав його скрипучий, сповнений отрути голос, від якого по спині Ліріель побігли липкі дрижаки.

— Маг Севан... — прошепотіла принцеса, відчуваючи, як німіють і холонуть пальці. Це був особистий чарівник та перший радник її колишнього нареченого.

— Ой, ти подивися на нього! — раптом обурено пирхнула Луміра з-за спини Крейга, геть зіпсувавши магові пафосну появу. — Вдягнувся, наче на королівський бал, а мантію по болоту тягає! Хто ж так речі носить, старий ти хвалько? Тобі золота нитка очі не сліпить?