Глава 26

Ніч повністю запанувала над містом. Раєль ковзав у тіні стін палацу наче привид. Завдяки розповідям принцеси під час їхньої подорожі, він добре знав, де розташовані її покої. Висока кутова вежа з розкішним різьбленим балконом височіла попереду. Вартові внизу якраз відійшли, залишивши кілька дорогоцінних хвилин. Через деякий час воїн уже видирався по товстому, старому плющу, що обплітав вежу палацу. Серце шалено калатало, а пальці зісковзували з вологого листя. Крейг залишився за парканом королівського саду. Летіти на драконі до вікон принцеси було ризиковано. Варта могла підняти тривогу. Раєль вирішив пробратись у королівські покої сам. Він сподівався, що правильно вирахував, де саме знаходяться покої принцеси. Серце майже вискакувало не від страху перед висотою чи вартою, а від думки, що за мить він знову побачить її. Коли він нарешті підтягнувся і безшумно перемахнув через широке підвіконня, то опинився в напівтемряві розкішних королівських покоїв. У кімнаті панувала тиша. Тут пахло лавандою та трояндами. Прямо під вікном на позолоченій підставці стояла велика кришталева ваза з пишним букетом білих троянд. Принц Адріан надіслав своїй нареченій. Постать воїна на мить затулила місячне сяйво.

- Хто тут? – почувся переляканий, але до болю знайомий шепіт принцеси.

Намагаючись ступити якомога тихіше в тінь, щоб не налякати принцесу, Раєль у темряві зачепився носком чобота за ніжку підставки. Ваза хитнулася.

Бойові рефлекси воїна спрацювали миттєво. Замість того щоб дозволити кришталю з гуркотом розбитися об мармурову підлогу, Раєль зробив відчайдушний випад уперед, падаючи на коліна, і впіймав вазу обома руками за сантиметр від землі. Вода з вази хлюпнула прямо на нього. Він сидів у мокрому одязі і тримав злощасну вазу з перекошеним букетом троянд на витягнутих руках.

З кутка виринула срібна голова драконки з посмішкою на всю драконячу мордочку.

- Ой, який цікавий спосіб залицяння, – драконка вже була поряд. – Особливо вражає неочікуваний вибір квітів. Раєлю, а це ти від сліз мокрий?

Ліріель миттєво схопилася з ліжка, накинула на плечі халат та підійшла ближче.

- Раєлю! Що ти тут робиш? – прошепотіла вона, обережно допомагаючи чоловіку поставити крихку посудину для квітів убік. – Тебе ж стратять, якщо знайдуть!

Воїн підвівся, погляд миттю став серйозним та холодним.

- Вам треба негайно забиратися звідси, – вираз обличчя чоловіка не залишав сумнівів, що він не жартує.

- Але як? Куди? – принцеса вражено застигла, дивлячись на нього.

- Церемонія на весіллі була пасткою. Хтось ще підмінив руни. Луміра своїм втручанням врятувала вас обох. У нас немає часу на довгі плани. Я маю захистити вас із драконкою. Тому ми з Крейгом викрадемо вас із палацу.

Дівчина стояла та дивилася на нього як на божевільного. І Раєлю залишалося лише молитися, щоб вона повірила йому.

- Треба сказати батькові, і він відмінить це весілля, – вона вже розвернулася, щоб бігти.

Рука чоловіка швидко та міцно перехопила її зап’ястя.

- Ми не знаємо, хто саме за цим стоїть, – швидко заговорив воїн. – Всі події показують, що замішаний принц. Та поки з цим будуть розбиратися, ти будеш щомиті в небезпеці. Краще зламати плани зловмисників. Так вони себе швидше проявлять.

Принцеса вражено дивилась в його рішучі очі.

- Але викрадення, Раєлю… – дівчина похитала головою та раптово посміхнулась. – Я згодна.

Раєль дивився на принцесу.

- І ти навіть не спитаєш про докази, які свідчать про лихі наміри принца Адріана?

Повисла тиша. Луміра зупинилась на півдороги до вікна. Ліріель замислилась, потім, обернувшись, питально подивилась на воїна.

- У тебе є докази? – принцеса дивилась широко відкритими очима.

 Раєль не міг їй збрехати.

- Ні, – твердо відповів він, прямо дивлячись на дівчину.

Принцеса знизала плечима. Драконка нервово смикнула хвостом.

- Ну що ж, – дівчина глибоко зітхнула та переглянулась із Лумірою, – тоді доведеться повірити тобі на слово.

І вона швидко перевдяглась за ширмою в зручний брючний костюм та підійшла до воїна.

- Стривай, — сказав Раєль. — Треба зробити так, щоб ваше зникнення виглядало як викрадення, а не як втеча. Я не хочу, щоб на тебе впала підозра.

Дівчина оглянула кімнату.

- Треба вчинити невеличкий безлад, – продовжив він. – Ніби тебе забрали силою.

Принцеса озирнулась на свої покої. Все акуратно прибрано. Кожна дрібничка на своєму місці.

- Безлад, — повторила вона за чоловіком, роздумуючи.

Вона подумала ще секунду. Потім підійшла до ліжка. Взяла подушку і поклала її на підлогу посеред кімнати.

- Так? — подивилась на Раєля.

Чоловік посміхнувся.

- Ліріель, це виглядає як подушка, яку акуратно поклали на підлогу, – він ледь стримував сміх.

- Я її впустила, – заперечила дівчина.

- Ніхто в це не повірить, – він похитав головою.

Луміра уважно спостерігала за цією розмовою. Потім підійшла до свого маленького ліжка і, стягнувши перинку, поклала її на підлогу поряд із подушкою принцеси. Довірливо кліпаючи, подивилась на Раєля.

- Так краще? — запитала вона.

Чоловік дивився на дві акуратно покладені речі на підлозі.

- Ніколи б не повірив, якби не побачив, — видихнув він, підкотивши рукави. — Відійдіть.

Наступні пару хвилин пішли на те, щоб влаштувати більш правдоподібний безлад у покоях принцеси. Щоб у тих, хто прийде сюди після їхнього зникнення, не виникало питань та підозр щодо нападу зловмисників.

Раєль впевнено, без зайвого шуму, поклав стілець набік. Штора трохи зірвана. Книга відкритою кинута на підлогу. Кілька дрібниць зі столика принцеси теж були покладені на підлогу. Ковдра зім’ята і скинута. Він робив це швидко і практично, як людина, що знає як насправді виглядає місце де була боротьба.

Ліріель стояла та спостерігала за ним з виразом людини, що бачить щось нове для себе і зовсім не знає, як до цього ставитись.