Глава 13

Виступ Ліріель тільки закінчився. Глядачі були в захваті. Худенький, гарненький актор, робив цікаві фокуси, Підіймав важкі речі навіть не морщачись. Виступ був дивовижний. Акторам кидали монети, солодощі і квіти. Ліріель також отримала свою, першу зароблену монету. Може й не зовсім чесно та люди хотіли шоу. І вона подарувала його їм. Крейг, як завжди був поруч. Він мовчки дивився на щасливі очі дівчини. І в ньому щось глибоко ворухнулось, якесь нове відчуття. Щось тепле й приємне.

Вона повернулась до дракона з палаючими від радості очима. Не звертаючи уваги, що хтось може побачити як вона розмовляє сама з собою, дивлячись кудись вгору.

- Я залишу цю монетку собі на згадку. – говорила вона – За весь той прекрасний час, що ми провели з тобою разом.

Крейг мовчки з теплом дивився на неї

- Мені треба почепити її на мотузку й повісити на шию що б не загубити. – принцеса забігала очима шукаючи де знайти мотузку.

Тут, через декілька рядів з товаром, вона побачила прилавок з різноманітними стрічками. Тоненькі й широкі. Вони яскравими змійками скупчились на прилавку заманюючи покупців. Ліріель побігла в натовп, бажаючи скоріше добратись до прилавка зі стрічками.  Крейг не встиг і оком мигнути як вона змішалась із натовпом. Він невдоволено загарчав.  Звісно вона повернеться назад, до возів артистів, та, раптом, її хтось посміє скривдити. Він вдивлявся в натовп шукаючи дівчину. Он вона, вже майже підбігла до бажаного прилавку, та раптом врізається в спину чоловіка, який неспішно йде повз. Крейг трохи розправив крила та приготувався до стрибка. Якщо чоловік захоче хоча б гримнути на дівчину йому буде непереливки. Чоловік обернувся до дівчини. Лише тоді дракон, побачив обличчя та впізнав Раєля.

 Воїн неспішно йшов до вибраної корчми й уважно прислухався та придивлявся до натовпу. Он покупець з продавцем сваряться за ціну. Трохи осторонь пройшли два охоронці. Якийсь п’яний всівся прямо на прилавок, з явним наміром відпочити на товарі пухкої жінки. Вона не задоволена звісно цим. І вже бере в руки гарного дрючка. Навряд пияці вдасться відпочити. Тут несподівано він відчув чуттєвий поштовх у спину. Чоловік швидко обернувся. В нього врізався якийсь юнак та не втримавшись на ногах впав на землю. Трохи розгублений погляд хлопця показував, що він зробив це не навмисно. Можливо його хтось штовхнув. А може сильно поспішав та не проскочив. Шапка трохи з’їхала в бік. Та хлопець швидко її поправив. А потім подивився на Раєна. Той як раз подав йому руку, щоб допомогти підвестись. Раєн застиг. Погляд очей літнього неба з під довгих вій змусив його заціпеніти.  Юнак посміхнувся, та спершись на запропоновану руку воїна, підвівся. Раєль моргнув струшуючи з себе остовпіння.

- Дякую – дзвінко промовив хлопець та поквапився по своїм справам далі.

Раєль якусь мить проводжав його поглядом. Потім тряснув головою. Щоб так реагувати на хлопця це було вперше. Він що зовсім в цих походах з глузду з’їхав, щоб почати звертати увагу на молодиків. Ніколи за собою такого раніше не помічав. Чоловік відвернувся та не втримавшись знов поглянув у бік хлопця що стрімко віддалявся. Замружив очі та різко їх відкрив. А потім придивився уважніше. Хода легка. Йде трохи поводячи стегнами. Одяг хоч й мішкуватий та…

Раєль навіть посміхнувся сам собі. Це дівчина. Ще кілька митей уважного погляду й він був майже впевнений в цьому. Та один процент залишався, що він все ж помиляється. Чоловік рушив слідом, вмовляючи сам себе, що просто хоче перевірити.

Крейг залишився стояти на місці та спостерігав за всім, що відбувається. Він бачив як Раєль рушив за принцесою. Бачив, як чоловік не спішить підходити та тримається трохи осторонь. Як дівчина обирає стрічку й ховає її разом із заробленою монетою, ніби це найдорожчий скарб на усім білім світі. Ось вона задоволена повертається назад. Снуючи туди сюди люди, на мить, затуляють її від погляду дракона. І ось… її немає. Крейг витягнув морду вглядаючись в натовп. Бачить Раєля який швидко прямує кудись. Дракон не бажаючи більш просто спостерігати, прямує за чоловіком.

Ліріель всміхнена та в мріях, як буде носити зароблену монету, вже поверталась туди де залишила чорного дракона. Ще й плече трохи болить. Як вона могла врізатись в того чоловіка? В нього такий глибокий погляд та міцні руки. Вона ніби знов відчула тепло долоні яка, лише мить тримала її за руку. Трохи замислилась. Як раптом її боляче схопили за лікоть та вкинули до якогось провулка. Вона навіть зойкнути не встигла як опинилась у тихому не зовсім чистому кутку за будинком, кинута на землю.

Перед нею височів високий чолов’яга не дуже привабливої зовнішності, з кривою посмішкою, яка не віщувала нічого гарного. В руці він тримав ніж. Криве лезо загрозливо блиснуло. Ліріель сторопіла. Лише в кількох метрах звідси галасливе життя, а тут тиша й немає звідки чекати допомоги. Крейг навряд знає де вона. А на свої сили покластись вона точно не зможе.

- Віддавай! – загрозливо прогарчав незнайомець.  

Дівчина кліпнула.

- Віддавати що? – трохи тремтячим голосом промовила вона.

- Віддавай коштовності які ти щойно сховав – прогарчав той, насуваючись на неї.

Віддати першу монету яку вона щойно заробила!?

- Ні! – вигукнула вона так, що навіть нападник не очікувано відступив на крок.

- Тоді пожалкуєш.

І він ступив до неї.

А потім якось несподівано, відлетів убік та розпластався на землі стогнучи та тримаючись за боки.

Ліріель сторопіла. Перед нею стояв чоловік з яким вона стикнулася на базарі та стримано посміхався. В його руці була затиснута… парасолька. Бузкова з мереживом. Парасолька? Це ж її парасолька!

Він знов подав їй руку в яку вона, не вагаючись, вклала свою долоню. Тепла, надійна рука тримала її сильно й ніжно водночас. Ліріель зашарілась.  І тільки тепер побачила за плечима цього чоловіка Крейга. Квіти все так же тримались на його лусці погойдуючись від різких рухів. А над ним!!!